Місячна ейфорія (4)

Розділ Сьомий

Місячна ейфорія

(частина четверта)

Джулія безсило відкрила очі, та оскільки яскраве денне світло панувало повсюди, то їй довелося знову їх закрити. Через хвилину, солодко потягнувшись, дівчина знову розплющила свої зірниці і в її мозок полилась якась сумбурна каша того, що її оточувало.

 - Агов! Хто тут? Де це я? - голосно гукнула вона в порожнечу і, швидше, сама собі.

 Поступово нечіткі і розпливчасті лінії преобразились в реальні предмети земного побуту. Ось на підлозі красувався старовинний килим, он там - вікно, на якому акуратними складками висіли занавіски і крізь них в кімнату пробивалися сонячні промені.

А ось і просторий м'який диван, на якому так вдало розмістилась Джулія. Напроти нього височіла величезна шафа і ще деякі меблі, які русалка бачила вперше. Оминувши поглядом всю цю «красу», Джулія відкинула тепле покривало з малюнками троянд зі своїх ніг і спробувала піднятися з дивана.

Добре, що в цій кімнаті не було дзеркал, а то вона б злякалася свого відображення.

 - О! Ти подивись - наша королева балу прокинулась! - немов почувши її тихі чертихання, звідкись біля дверей кімнати намалювалась постать Джесіки. - Чого репетуєш?

 - Джесіка?! А. що ти... що ми... - Джулія намагалась сформулювати одне єдине запитання, але у неї це не вийшло чомусь.

 - Ну і ну! Оце так сюжет! Ти що - не пам'ятаєш, що вчора було? - Джесіка здивовано підняла брову і задля жарту сплеснула руками.

 На мить Джулія перевела свій погляд на неї. Темне волосся Джесіки хаотично розплелось прялками по голові, її очі видавали те, що дівчина можливо не спала пів ночі, але все ж їй вистачило розуму, щоб переодягнутись в нічний одяг, який закривав розкішний халатик малинового кольору.

 - І мабуть, хочеш спитати, як ти тут опинилася? - вгадала її думки Джесіка, яка старалась якомога правдоподібно грати ту роль, що їй була відведена в цьому спектаклі.

 Джулія розгублено кивнула головою. І Джесіка була все ж права: вона абсолютно нічогісінько не пам'ятає! Що ж трапилось учора? В яку історію вона влипла на цей раз?

 - Хоча, якби я випила стільки всього, скільки ти вчора, то можливо, почувалася б не гірше твого, - висловила припущення дівчина.

 - Я... цей... що... пила??? - подиву Джулії не було меж. Адже вона завжди була нормальнию адекватною людиною і не дозволяла собі переходити цю межу. Чи все таки...

 - Ага, прикинь! - Джесіка підтвердила свої слова так переконливо, що русалці довелося повірити.

 - Так все, давайте прокидайтеся, сонний час закінчився! - бадьоро скомандувала хазяйка дому. - Луізо, ну де ти там?

 Почувши ім'я своєї морської подруги, Джулія взагалі впала в ступор. Так, а Луіза що тут забула?

Невдовзі у кімнаті, де велись розмови, і справді з'явилась Луіза, зовнішній вигляд якої був чи не краще, ніж у Джесіки, так наче вона спала на підлозі або що гірше - на твердому піску. Побачивши, що Джулія прокинулась і виглядає більш-менш нормально, Луіза з радісними криками кинулася її обіймати.

 - Джуліє! Яка ж я рада тебе бачити!

 Джулія справді нічого не розуміла, але їй було приємна така увага з боку подруги.

 Поки вони обидві кружляли по кімнаті, Джесіка суворо мотаючи головою, взялася піднімати з підлоги розкидані речі - сліди вчорашнього божевілля. Як же вона вже втомилася!

Ще відучора вона ходила сердитою, але розуміла, що покинути збожеволілу русалку напризволяще - це все одно, що взяти і виставити її напоказ людям. Тому у них з Луізою не залишалося нічого іншого, як втихомирити Джулію і змусити її заснути в цьому особняку, який на одну ніч перетворився на притулок для русалок.

 - Так, я звісно, все розумію, нещасна любов, біль і все таке... - сердито оскалилась Джесіка, що змусило подруг звернути на неї увагу. - ... Але я попрошу вас вимітатися звідси якомога швидше, бо коли повернеться моя мама, то нам всім буде непереливки і буде набагато гірше, ніж тобі було вчора!

 Джесіка говорила правду, адже хаос і безлад панував не тільки в цій вітальні, але і по всьому будинку. І дівчина прагнула швидко спровадити русалок, аби встигнути тут все прибрати.

 - І справді, Джуліє, може ми вже підемо звідси?

 - Так, стоп, чекайте! Може ви мені все-таки поясните, що вчора сталося? - Джулія якось незрозуміло глянула на своїх співрозмовниць.

Звісно, їй дуже кортіло знати, що такого з нею сталося, раз сьогодні вона в такому паршивому стані. Луіза і Джесіка переглянулись між собою і остання, зробивши задумливий вигляд, вимовила:

 - Ну-у... вчора була вечірка в клубі... Я танцювала... було прикольно... Потім я помітила, як ти випиваєш біля барної стійки і поспішила до тебе...

 - Серйозно? Але вчора ж... була цей... Місяць... І все з ніг на голову... - Джулія простогнала, не в змозі все-таки пояснити, що вона мала на увазі. Та й те, що вона тусувалась в якомусь клубі разом з Джесікою, було малоймовірно.

 - Було що? - Джесіка зробила вигляд, ніби не почула слів русалки, хоча вона чудово розуміла, про що міркує Джулія. Луіза з захопленням спостерігала за її акторською грою і про себе відмітила, що це неперевершено.

 - Та так, ... забудь! Тобі не зрозуміти! - раптом відрізала Джулія, до якої вчасно дійшло, що те, що вона ляпнула, має відношення до таємниці русалок.

 - І я... ось у цьому... - дівчина розвела руками навколо себе, - ... в клубі??? Та ну, не може бути такого!

 Русалка невимушено розсміялась, розглядаючи те, у що була одягнена. Ну так же точно нормальні підлітки не ходять по клубах! Адже на ній досі були її порвані джинси (до речі, коли це вона встигла їх забруднити?..) і пошарпана майка, яку вона одягала ще вчора з ранку.

 - А хто, як ти думаєш, пів ночі шукав тебе, хвилювався, як ти і де ти? - якось ображено обізвалась Луіза.