Перспективи земного кохання (4)

Розділ Третій

Перспективи земного кохання

(частина четверта)

Збожеволіла русалка і зачарований нею Макс стояли на березі моря, милуючись красою ночі. Тут було так чарівно! Тихий шепіт хвиль і грайливо-ласкаве місячне сяйво... Природа ніби вела розмову між собою, і це створювало воістину магічну атмосферу.

 Грейсі тримала за руку хлопця і вже готова була ступити крок, аби вода ласкаво торкнулася її ніг. Сьогодні дівчина абсолютно втратила розум. Для неї вже не існувало ні стриманості, ні обережності, н таємничості. У голові постійно крутився якийсь тихий голос, що і змушував її робити необдумані вчинки. Іще ця тяга до океану...  Русалка бажала всім своїм єством, кожною клітиночкою тіла зараз з'єднатись із водою і отримати свій чудовий риб'ячий хвіст. А хлопець усім тілом і всіма думками піддався їй.

 Здавалось, він теж не розумів, що коїться, не знав, куди вони ідуть(а може не хотів знати), і йому було байдуже. Головним пріоритетом для нього зараз стала Вона. Її чудове пахуче волосся, такі ніжні і білосніжні руки, такі глибокі, чарівні, наче сам океан, очі... Він немовби розчинився у них.

 А ніч продовжувалась...

Грейсі гордо ступила у хвилі, даючи собі сповна відчути контакт з океаном. Вона вже й забула, що досі тримає за руку Макса, а тому той послідував за дівчиною, як собака на повідку. Ще мить, і...

-  Грейсі, стій! Зупинись, тобі кажу! - з темряви виринули Джулія із Луізою. Мозок у першої спрацював швидше, і вона відтягла Макса, розлучивши їх «пару».

 - Пливи за нею, а я побуду з оцим, - коротко відказала вона Луізі, і ті через секунду загубились у хвилях.

 - Хто ти? Відпусти мене! Я хочу до неї! - почав скиглити Макс, наче маленька дитина.

Та Джулія потягла його униз по стежці, намагаючись не відповідати на його дурнуваті запитання. Спершу русалка розгубилась, і вже було подумала, що Макс теж зачарований повним місяцем.

 Але потім зрозуміла: це все вплив Грейсі. Їхній подрузі по спадковості передався дар переконання, і Грейсі могла зачарувати будь-кого, змушуючи виконувати її волю. Але сама Грейсі вважала цей дар занадто важким, і коли навчилась його контролювати, заприсяглась більше його не використовувати. Але сьогодні, схоже, все вийшло з-під контролю...

 Джулія благополучно довела страждальця до його оселі, і за допомогою магії зробила так, щоб Макс впав і боляче стукнувся головою. Вона ще не знала, навіщо їй це, але точно завтра не завадить. Коли Макс нарешті заснув, русалка стала наводити лад у цій хижині, щоб на ранок все виглядало, як зазвичай. Ніби нічого й не сталося.

 Хоча, в цьому Джулія глибоко сумнівалась. Русалка ще досі не оправилась після шоку. У голові роїлось багато питань. Чому з Грейсі це сталося? Що вона такого зробила, щоб настільки втратити голову? Вона ж збиралася стати русалкою на очах у постороннього, мало того, ще й зачаклувала його, і якби вони з Луізою не підоспіли вчасно, вона б заманила Макса в океан. Саме так усе і виглядало зі сторони.

Джулія була спокійною увесь вечір, тому що гадала, що вони троє захищені, і вже не потраплять під Місячне закляття. Адже вони вже давно не страждали цим фанатизмом. Ще в дитинстві в морській школі їх навчили протистояти могутнім чарам. А тепер що?

 І ще Макс, який вічно плутається під ногами... Завтра, мабуть, вся школа буде гудіти про те, що юнака зачарувала справжня русалка і хотіла втопити його в океані. Як же їм викрутитися? Як зберегти свою таємницю?

 Добре, що до світанку залишилось недовго, і скоро Місяць сяде. І тоді Грейсі нарешті отямиться, бо не можуть же ці чари тривати вічно...

* * *

 - І я що, справді хотіла втопити Макса? - уже вкотре задавалась питанням здивована Грейсі. Луіза і Джулія зранку притягли її в найближче кафе, щоб не іти до школи і не бачитися сьогодні з «жертвою» вчорашнього божевілля.

 - Та заспокойся уже ти, все ж обійшлося! - Джулія по-дружньому торкнулась її плеча.

 Луіза ж поки що мовчала, і спостерігаючи за співрозмовницями, пила свій ананасовий сік. Ви не повірите, скільки зусиль їй довелось прикласти, щоб витерпіти безглузді вибрики Грейсі після того, як вони пірнули під воду. Уже з ранку їй, як Закону Моралі, захотілось висловити Грейсі все, що накипіло, але зараз у неї не було на це ні сил, ні бажання. Вирішила, нехай все йде само собою, та й навряд чи її повчання щось дасть.

Грейсі досі була налякана і розгублена, адже нічогісінько не пам'ятала про події минулої ночі. Наче, хтось просто вирізав її з голови. І це ще добре, що подруги розповіли їй не всі подробиці, бо ж Грейсі від сорому могла б крізь землю провалитися. А от що вона виробляла там, у хатинці Макса, про це можна було лише здогадуватись.

 Як же вона йому  в очі тепер дивитиметься?! Що їй йому говорити? (Адже хлопець напевне зажадає пояснень).

 - Ні, подруго, ти в цьому стані ще півбіди, а от чого я тільки вчора від Макса наслухалась, поки вела його додому! - посміхнувшись, промовила Джулія, згадуючи усі капризи однолітка..

 -Ну, сподіваюсь, ти тепер завжди ночуватимеш з нами, бо ще одна така бурхлива нічка, то ми точно зійдемо з розуму слідом за тобою, - підсумувала Луіза.

 Русалки вирішили більше не повертатись до цієї теми, і домовились завжди бути однодумцями, хоча б тут, на суші, де їхня таємниця в небезпеці. І вони будь-що мають зберегти її.

І тут, коли дівчата уже збирались піти, в кафе заходить Макс. Це ж треба! Що він тут забув?

Хлопець був у такому стані, наче вчора гуляв на вечірці, і трохи перебрав зі спиртним. Він увесь хитався, прийшов у зім'ятій одежі, так наче спав в ній, і то на підлозі, а на лобі красувався величезний синець, який дуже заважав хлопцеві і тим більше, він поняття не мав, де його «заробив».