Перспективи земного кохання (3)

Розділ Третій

Перспективи земного кохання

(частина третя)

Після чергового вранішнього запливу троє юних русалок відпочивали в прибережному кафе. Вони спеціально зайняли столик в кутку, щоб інші прості відвідувачі і любителі попліткувати не чули їхньої розмови. А була вона про ранкові пригоди, про те, як прекрасні рифи, а ще про допомогу одиноким рибалкам, які вийшли на промисел. Джулія і Луіза як завжди, мірялись силами, хто швидше плаває, і тепер обговорювали це. А Грейсі, яка причому перемогла у запливі, бо найшвидше добралась до берега (хоча не брала участі в розвагах), була своєрідною «суддею» між ними.

 Сьогодні у всіх був прекрасний настрій, адже це - субота, і вільний від шкільних занять день.

 Коли двоє інших пропадали в школі, Луіза бродила містом і дуже сумувала одна. Вона досі не могла зрозуміти мети подруг. Навіщо русалкам вчитися в людській школі? Може, це було таким способом знайомства з землянами, як вважала Джулія?

 А Грейсі була новачком, їй з кожним днем ​​подобалось жити в цьому місті, і вона стала компаньйонкою Джулії. Луізі дівчина пояснила, що вони тут і так назавжди, тож треба пристосовуватись до умов навколишнього середовища. У зграю ж їм дороги закриті...

 І сьогодні їм доведеться зіткнутися з однією важливою річчю, на яку вони не звернули уваги, коли використовували Заборонене Закляття.

- Повний місяць? Це що, вже сьогодні? - перепитала Джулія, коли Луіза почала говорити про це.

 - Так, Місяць зійде ввечері, я вчора чула про це в тій шипучій штуці, що стоїть у нас в коридорі.

 - Взагалі-то, вона зветься радіо, - вставила своє Грейсі. - І як ми вчинимо?

 - А про що тут говорити? Місячне сяйво давно не впливає на мене. Хоча, якщо чесно, я хотіла б хоч трохи побачити нашу церемонію, - з сумом проговорила Джулія.

 Луіза і Грейсі переглянулись між собою і ледь чутно зітхнули. Вони ледь стримались, щоб при Джулії не пустити сльозу. Адже обидві знали, що їм ніколи вже не будуть раді на подібних заходах у рідній Спільноті. І від цього на душі було дуже важко.

 Грейсі вирішила перевести розмову в інше русло.

 - Я думаю, не варто хвилюватись. Під Місячне закляття потрапляють немовлята і молодший клас, а ми вже давно побороли його вплив.

 Тим більше, ми володіємо перстнями, а їх магія повинна захищати нас.

 Джулія подивилась на свій Місячний перстень, який красувався на пальці. Незрозуміле почуття тривоги все більше накривало її. А може, це просто сум за рідним домом і рідною стихією. Сьогодні під час плавання русалці вперше стало жаль свого необдуманого рішення. Але зараз просити подруг повернутись разом у зграю вона не наважилась. Нехай уже життя плине своїм чередом.

Луіза, яка завжди любила перестрахуватись і трішки нервувала з приводу ночі, запропонувала всім відпливти на далекі території, щоб все-таки віддати шану богу Місяця. А заодно хоча б цю одну ніч провести без ніг (які русалці іноді набридали) і людей. Джулія вирішила, що це зараз благорозумно, і підтримала затію. Луіза дуже здивувалась, адже в думках уже була готова почути якесь уїдливе слово подруги і вагомі заперечення. Бо Джулія раніше дуже рідко притримувалась чужої ідеї.

 - А ти що скажеш, Грейс? Ти з нами? - запитала Луіза.

 Поки інші вирішували, третя русалка занурилась в свої думки, і не знала, як повідомити подруг про те, що трапилося.

 - Га? Що? - раптом спохватилась вона.

 - Ми запитуємо, чи попливеш ти з нами? - повторила Луіза.

 - Дівчата, тут така справа... Словом, Макс запропонував мені позайматись англійською сьогодні у нього вдома. Я погодилась.

 - А ти що, не могла відмовити? - сердито накинулась Луіза.

 - Та я ж зовсім забула про повню! І чого це ви так реагуєте?

 - То скасуй усе, збреши, придумай щось!

 - А навіщо? Не буду. Це неетично, - уперлась Грейсі, яка отримала запрошення зовсім випадково і справді не хотіла нічого відміняти.

 - Та залиш її, Луізо! Попливемо, значить, вдвох! - Джулія не хотіла образити Грейсі, бо знала, що Макс їй припав до душі. От нехай і пізнають ближче один одного.

 Луіза щось фиркнула у відповідь і залишилась невдоволеною. І зараз її хвилювало не стільки те, що вони русалки, і Грейсі може запросто видати їхній спільний секрет, і навіть не закляття Місяця, а те, що чорнявка отак просто повірила майже незнайомому підлітку.

 Ну і що, що вони з одного класу? Їх не мало б нічого пов'язувати. Навіщо їм усім зайві переживання?

* * *

 Як і обіцяла, Грейсі прийшла до дому Макса, коли на вулиці ще світило сонце.

 Дівчина не планувала нічого такого, лише прийняла допомогу з боку однокласника, адже хотілось краще знати тутешню мову, раз уже русалки тут залишаються. А ще вона хотіла втекти до півночі, доти поки Місяць не набрав силу, щоб приєднатись до подруг. Грейсі переживала через те, що так різко відмовила їм. Але з іншого боку, це її життя і вона має право вирішувати сама, як провести їй день (або ніч).

Дім у Макса був маленький і вже досить старий. Хлопець розповідав, що його збудував ще дід дядька Роберта, який і започаткував династію тутешніх рибалок. Добре, що сьогодні родич Макса був зайнятий на промислі, і тому вони були в домі лише вдвох. У кімнаті хлопця було трохи мало місця, на обдертих стінах вже не можна було розпізнати блакитний колір.

У кутку стояло ліжко, на якому і розмістилися друзі серед розкиданих книжок і навчальних посібників. До протилежної стіни були приперті два стелажі з дерев'яними полицями, як в музеї.

 Їх облаштував сам Макс, і там він колекціонував важливі для себе речі. Грейсі помітила там деякі дитячі фотографії, шкільні грамоти й медалі і багато різних дрібниць побуту, а ще дивовижі, які хлопцеві довелось зустріти в морській безодні. Біля стелажів розташовувався робочий стіл, на якому стояв величний мікроскоп - особливий інструмент для Макса, який йому подарував дядько, і він дуже пишався цією річчю. Ще б пак, для любителя науки - це важливий здобуток.