Перспективи земного кохання (1)

Розділ Третій

Перспективи земного кохання

(частина перша)

Джулія прогулювалась по парку, спостерігаючи за щасливими миттєвостями інших людей. Сьогодні вона вирішила одягнути елегантні темні брюки і голубий топ з рисунком якоїсь співачки, а ще своє біляве волосся зібрала у високий пучок.

 Важкі думки роз'їдали їй серце.

 Русалочка бачила, як менші діти катаються на велосипедах, проїжджаючи мимо, як сімейні пари гуляють, мило бесідуючи про щось відоме тільки їм, як двоє закоханих ласують солодощами, сидячи на лавочці. Усі випромінювали щастя. А їй навпаки, хотілося кричати від власної безпорадності і самотності.

Минув усього день, а так наче минуло багато років... Навіть сліпуче сяйво сонця і спів маленьких пташок не забезпечили їй гарний настрій. Джулія не звикла бути одною: в зграї завжди знайшлося з ким поплавати і порозважатися, а ще були подруги...

 Тепер усі їхні минулі непорозуміння здавались дівчині не такими обтяжливими, бо тоді вона знала, що всі троє обов'язково завжди прийдуть до спільного рішення і помиряться. Вони довго одна на одну не могли ображатись.

А цього разу Джулія втратила їх. Вона відчувала і знала це. Цікаво, де ж вони зараз?

Мабуть, повернулись у зграю, і як завжди, весело плавають з дельфінами. А вона тут... Без рідних, без друзів, без підтримки... Після випадку з поліцією, Джулія насторожено поглядала на оточуючих, не наважуючись першою почати спілкування. Тепер перш ніж щось зробити, вона спершу сто разів подумає.

Отак в роздумах, дівчина й не помітила, як дійшла до подвір'я місцевої школи. Вона вже бувала тут, і знала, що в цьому будинку діти здобувають знання, щоб бути мудрими і освіченими для подальшого майбутнього. Задивившись на красиву охайну площу, де дітлахи якраз розминались з м'ячем і всюди було чути їхній радісний галас, Джулія випадково наткнулась на одного хлопчину.

 Ну як наткнулась, вона просто збила його з ніг. Усі його речі розлетілись в різні сторони біля шкільних воріт, а сама жертва розпласталась на бруківці.

- Ай! Як же боляче! Ти дивись, куди йдеш! Зовсім вже осліпли! - вже піднімаючись, почав лаятись підліток.

Винуватиця ж трагедії, яку зіткнення теж вибило з рівноваги, і постраждала її м'яка частина, теж поспішила розлютитись. Ще б пак, її ж відірвали від її «захоплюючих» думок!

- А ти, нахабо, не плутайся, коли тут ходять такі красуні! - прямо відрубала вона.

- Ти диви, цяця яка! А можна без образ? - ображений підліток вже поспішив зібрати свої зошити й підручники.

- А можна без звинувачень? - Джулія піднялась із землі і усміхнулась.

- Та годі тобі, давай допоможу, - знайшлось у дівчини, яка вже хотіла швидше зникнути звідси, щоб не привертати увагу. А юрби школярів проходили повз і підсміювались, хтось навіть вигукнув: «Дивіться, у Макса знайшлась прихильниця!»

Джулія вже розвернулась, щоб іти, але раптом у неї з кишені брюк щось випало, і з брязкотом впало на злощасну бруківку.

- Ану стій! А звідки це в тебе? - поспішив поцікавитись новий знайомий, який і підібрав пропажу, а нею виявився сріблястий кулон з ланцюжком і зображенням півмісяця і трьох зірок на ньому.

- А... це... Та так, учора випадково знайшла біля пристані, - відповіла Джулія.

 Про цю прикрасу вона благополучно забула відразу ж, як поставила її в кишеню брюк. Ну не розповідати ж цьому Максу, що вона -  русалка, і вчора, плаваючи біля берега, побачила, як молода дівчина сварилася зі своїм хлопцем і викинула цю саму прикрасу в воду. А наша русалочка знайшла її і забрала з собою.

Макс віддав кулон дівчині і продовжив:

- Просто, в мого друга був схожий, і він його недавно загубив. А для нього це -  єдина річ, що збереглась від померлої матері. От я і подумав...

- Що? Що це той самий, і я його собі присвоїла? - коли Джулії щось не подобалось, у неї чудово виходило нападати на інших.

- Точно! Я згадав, де я тебе бачив! - немов осінило хлопця.

 - І де ж?

 - Ти була в кафе разом з двома дівчатами. Це твої подруги? І де вони?

 - Ну, я багато де бувала в місті, відколи приїхала, а щодо подруг... нічого не склалося.

 Макс зацікавився співрозмовницею, і готовий був поставити наступне запитання, як поряд з ними намалювався інший підліток, який по-дружньому похлопав Макса за плече. Він був високий, спортивної статури, чорнявий, з короткою стрижкою, а ще виглядав незвично в шкільній формі, так наче уперше її надів.

- Привіт, друже! Ну що, ходімо? Дзвінок уже пролунав. Нас чекає нудна хімія...

 Макс, побачивши однокласника, залився реготом, і Джулія його підтримала.

 - Друже, що це ти одягнув на себе? Ти ж ніби казав, що ненавидиш нашу форму.

 - Ну, на один день я вирішив змінити пріоритети. А це хто?

 - О точно! Це Джулія, моя... - при цих словах «друг» здивовано вигнув брови і вже був готовий жестами зобразити сердечко. Русалка поспішила виправити ситуацію:

 - ...випадкова знайома, - закінчила вона фразу Макса.

- Ясно. А я - Карл, - подав свою руку хлопець Джулії в знак знайомства. Дівчина задоволено посміхнулась.