Глава 6.1

ГЛАВА 6

Я прокинулася від чарівності сну і ясно зрозуміла — той, хто стоїть зараз переді мною, перекинувши через срібну мертву руку плащ, не сон і не мрія. Він справжній — можна торкнутися його обличчя, провести пальцями по гострій лінії вилиць, спускаючись до твердих, чітко окреслених губ.

Можна поцілувати.

Від цієї думки стало бридко, до горла підкотила нудота задушливою хвилею страху. Невже ніколи це тіло, що належало колись селянці Евелін, не забуде болю й приниження тієї проклятої ночі, проведеної в обіймах рогатого демона?..

Дати випити Евелін крові Кернуна? Може, тоді вона зможе назавжди заспокоїтися?

Мені потрібна була повна влада над цим тілом, яке — я відчувала це — вже підлаштовується під мої бажання і можливості. У дзеркалі, що висіло за спиною Туата, який так само мармуровою статуєю стояв і мовчав, я бачила чорняву бліду жінку з криваво-червоними губами, тонким носом, вузьким трикутним підборіддям, гострими вилицями й високим чолом. Евелін була інша — її риси були м'якими, округлими, на щоках грали ямочки, а в очах зеленіли густі тінисті ліси благословенної Ерін. Нині ж я бачила у своєму погляді морок зимової ночі, холод осінньої гущавини, грозову весняну хмару... темряву та згубний морок.

Смола і старе срібло — ось погляд Морріган.

Частина мене ще була в тому сні, тій мрії, де я кружляла над полеглими на полі бою, де чула крики поранених і виття мерців, душі яких не бажали йти в Безодню... і я зрозуміла, за що не злюбили мене фомори, за що їхній Великій Королеві дісталися презирство й страх — у тій старій битві, де Нуада втратив руку, я стала на бік їхніх ворогів.

Своїх ворогів.

Але я була справедлива — як війна. Як небо і земля, просочена чорною кров'ю.

І я знала, що не можна випускати темряву з Нижнього світу у Верхній.

Інакше вона зжере сама себе. Зникне все — не тільки людський рід, а й обидва двори — Благий та Неблагий — розвіються попелом від прогорілих вогнищ Самайну, ляжуть білим снігом Довгої Зими, що скує льодовим панциром луки й верескові пустки чарівного світу.

Нічого не залишиться в цьому місці, непридатному для життя.

Чому ж мої піддані були такі сліпі? Чому вони і зараз продовжують жадати вічної темряви?

...слабкі й дурні.

Потрібно визнати це.

У тому сні, який перервав Туата своїм приходом, я бачила — немов збоку — як жінка в шкіряних обладунках і довгому багряному плащі з лисячим підбоєм іде до намету володаря Благих сидів.

Плащ її кольору крові, кольору зрілої брусниці, кольору червоного вересу, що росте на далеких пагорбах.

Її волосся заплетене й прибране під хутряний головний убір з оленячими рогами — гіллястими, вкритими оксамитовим пушком.

Її чоботи з окованими сріблом носками ламають стебла сухих, вкритих памороззю трав.

Її очі сповнені надії і... кохання?

Я все ще пам'ятала, як жахнулася, усвідомивши це. Та Морріган, якою я колись була, любила Нуада — саме тому вона врятувала його в тій пам'ятній битві, саме тому вона стала на бік Рівноваги, зрадивши своїх підданих. Утім, богиня війни завжди була вищою за темні бажання фоморів. Вона розуміла, як небезпечно випускати Неблагі мрії з Нижнього світу.

Але чому ж довелося загинути їй — тій, котра увійшла перед битвою в намет Нуади? Чому він не врятував свою кохану?

Цю таємницю мені ще належало розкрити.

І я боялася правди.

...У наметі стояв накритий стіл — запечене на вогні м'ясо кабана, улюблені мною боби, хмільний вересовий ель у високому вузькому кубку з потемнілого від часу золота. І медова бурштинова гіркота дарувала безтурботний спокій і щастя.

Нехай я дивилася на коханців у цьому сні збоку — непомічена, невпізнана, — але я відчувала все, що і моя попередниця. Та, котра колись носила моє ім'я. Я відчувала спрагу — страшну, неприборкану. Мені хотілося торкатися Нуади, цілувати ці щільно стиснуті губи, підкорити його і приборкати його світло, ледь приглушивши своєю темрявою.

Мені хотілося випити його, як перед цим міцний ель.

Хотілося довести йому, що зможу перемогти його. І він покірно виконував усе, що вимагала спрагла кохання Морріган, яка, здавалося, була позбавлена цього почуття сотні й сотні років.