Полог

ПРОЛОГ

Я — велич Неблагих фей, я — червоне золото і криваві рубіни, я — та, що народилась у вогні драконів з кинджально-гострого листя падуба, я — вінець із курганів, залишений у темряві століть серед старого каміння в скарбниці лісового короля. Павутиння обплітає мої зубці, біла грибниця в'ється довкола, і здається, наче знову танцюють чарівниці-феї на весняному балі Белтейна... та лише мертві папороті прикрашають мене, й пестять камінці їхні сухі листки, і лише павуки милуються мною в пітьмі підземелля.

Я вінчала на царство королеву Ріанон, я дарувала Неблагій Руель свою велич і дарувала їй темне чаклунство під час Битви Дворів, я прикрашала золоте волосся Інгрід, першої смертної володарки, що з'явилася у світі фей посеред зими, коли чаклунська завірюха співала кришталевих пісень над Нижнім світом, коли іскрився сніг, впавши на ліси Каледонії.

Я чекаю на нову королеву.

Я бачила її у снах — у неї вузьке бліде обличчя, наче пелюстка лілеї, у неї криваво-червоні губи — наче розкрита рана, у неї чорне як смола волосся, а в очах її шумить травнева зелень. Її руки вміють дарувати любов і смерть, її погляди зможуть підкорити не одного повелителя у світі людей, і навіть король Туата не вистроїть перед цією чарівною згубною красою. Але нудно їй було з людьми, покинула вона їх заради вічних веселощів і вічної весни, що царять у світі фей.

А може... змусили її спуститися в Нижній світ?

Бачу її, йде вона на звук чарівної флейти Кернуна, рогатого демона лісів, того, хто вабить своєю чаклунською красою, змушуючи забути про все, що було колись... Хуртовина проведе її, саваном снігопаду ляже їй на плечі, і того дня, коли відкриється курган, кружлятиме хуртовина — така, якої давно не бачили смертні.

Це зима плакатиме і стогнатиме за прекрасною дівою, яку колись звали Евелін. Світло — ось що значить її ім'я... Саме світлом стане вона для сутінків підземелля, саме світлом стане для короля Туата, вона осяє любов’ю світ його, замок його, гущавину його вікову. Не зараз — багато пізніше.

Зараз їй потрібно прорости з попелу колишніх надій.

Але світло — не означає добро.

І щойно її погляд торкнеться моїх рубінів, як жага крові прокинеться в тій, що прийняла дух королеви воронів.

Але я не вмію говорити.

І я не можу нікому розповісти про свої видіння. І доля моя — лежати в темряві скарбниці й чекати. Чекати на ту, що втопить світ у крові та люті, якщо любов не врятує її.

Ту, чиє нове ім'я — ім'я, що залишиться у віках, — буде Морріган.

І погляд її вбере всю темряву, весь морок, усю Безодню, що лежить між курганами фей і світом людей, і змінять пишні спідниці та прикрашені коштовностями туніки — адамантові обладунки. І меч прийме її рука.

І лише я буду її прикрашати. Червоне золото з краплями застиглої рубінової крові.

Я — корона володарки Темряви і Війни.

Тієї, чиє ім'я — Морріган.

Велика королева Морріган.