Розділ 65. Битва богів

Повітря розкололося від несамовитого тріску, коли перша хвиля чорної та крижаної магії зіткнулася посеред двору. Садиба Мари здригнулася так, ніби її били гігантськими молотами: кам'яні блоки розліталися на дрібні уламки, вікна вибухали мільйонами крижаних скалок, а земля під ногами ходила ходором.

Мара стояла на руїнах ґанку, випромінюючи сліпуче, мертвенне світло, і кидала в супротивника гострі стріли з ущільненого льоду, здатні пробити броню будь-якого демона. Чорнобог ревів від люті, відбиваючи їх ударами важкої рукавиці, а натомість випускав потоки багряного полум'я та отруйного диму, що випалювали все на своєму шляху. Це була сутичка двох прадавніх стихій — абсолютної руйнівної порожнечі Наві та безкомпромісного холоду зимової смерті. Хаос став єдиним законом цього простору, і саме цей всеосяжний безлад відкрив шлях тим, хто чекав на свій шанс у тіні.

Серед диму, пилу та палаючих балок біля зруйнованої стіни північного крила виросла висока постать Павучої Матері. Її довгі сріблясті нитки блискавично розрізали повітря, обплітаючи залізні ґрати камер і розриваючи магічні печатки Мари легким рухом пальців. Поруч із нею з'явилася Лютава — її очі палахкотіли нічним вогнем, а рука інстинктивно й захисно лежала на животі.

— Швидше! — крикнула полуночниця, прориваючись крізь густий дим до розбитої камери.

Усередині бранці вже намагалися прийти до тями після вибуху. Двері їхньої в'язниці зірвало з петель ударною хвилею. Святослав вискочив першим, підхоплюючи Бажану, яка ледь трималася на ногах від наслідків магічного тиску. Ярослав вибіг слідом за ними, але в ту ж секунду все його звичне єство, налаштоване на лінійну логіку, алгоритми й чіткі інструкції, зіткнулося з найвищим ступенем некерованого хаосу.

Для хлопця, який звик прораховувати кожен крок, будувати протоколи та покладатися на розум, цей момент став повною протилежністю всьому його життю. Тут не було часу на аналіз системних помилок чи складання планів евакуації. Коли довкола рушилися стіни, падали гарячі балки, а в повітрі свистіли уламки магії, мозок відмовився працювати. Ярослав біг, реагуючи виключно тілом: стрибав через провали в підлозі, ухилявся від падаючого каміння, підганяний первісним, тваринним адреналіном. Його чіткий, прагматичний світ розсипався на шматки, залишивши лише гострий інстинкт виживання.

Ледея вибігла останньою, озирнувшись на руїни садиби, де дві божественні сили продовжували молотити одна одну з неймовірною жорстокістю. Мара та Чорнобог зійшлися у ближньому бою: їхні магічні аури злилися в один величезний вихор енергії, що випалював небо над ними. Жоден із богів не мав переваги — це був рівний, виснажливий поєдинок руйнування, де ніхто не міг перемогти остаточно. Їхня боротьба тривала, затягуючи саму садибу в безодню, але залишаючи загрозу Чорнобога живою й навислою над світом.

— Не дивіться назад! Тікайте до лісу! — скомандувала Павуча Мати, вказуючи їм шлях крізь пелену вогню й диму.

Група бранців — Ярослав, Ледея, Святослав і Бажана разом із Лютавою — кинулася бігти вузькою стежкою вглиб замерзлого лісу, залишаючи за спиною криваве поле битви двох титанів. Вони виривалися з пастки, але кожен із них розумів: справжній шлях до межі та вирішальна розплата ще попереду.