Розділ 64. Прибуття Чорнобога

Повітря в північній садибі застигло, наче перед ударом блискавки. У тиші камери навіть вдих здавався надто гучним. Проте за кілька миттєвостей земля під ногами бранців ледь помітно, але моторошно затремтіла. Спочатку це був лише глухий, утробний гул, що нагадував рух тисяч тонн каміння у глибоких надрах Наві. Потім гул переріс у суцільну вібрацію: каміння в стінах садиби затріщало, а тонкий шар інею на вікнах миттєво посипався дрібним крижаним дощем.

Навіть безликі вартовники Мари, які до цього демонстрували абсолютну, незворушну крижану байдужість до всього на світі, вперше за весь час виявили ознаки тривоги. Дехто з них здригнувся, кидаючи перелякані погляди на зачинені двері, а інші судомно стиснули держаки зброї. Звичний порядок північних архівів розсипався під тиском незборимої, агресивної магії, що наближалася з півдня.

За стінами садиби небо вмить почорніло, перетворившись на багряно-свинцеву завісу. Серед високих, голих дерев мертвого лісу замайоріли постаті. Чорнобог прийшов не сам. За його спиною широким фронтом розгортався жахливий почет Наві: люті, вишкірені вовкулаки, чиї очі палали голодним вогнем, та зловісні Пекельниці, що ковзали над землею, тягнучи за собою шлейфи задушливого диму й гарячого попелу. Земля під їхніми ногами випалювалася, перетворюючись на чорний попіл.

Володар Наві впевненим, важким кроком вийшов на відкритий майданчик перед головним входом садиби. Його масивний шолом і чорна металева броня випромінювали таку густу, темну ауру, що навіть вічно холодні стіни резиденції Мари почали покриватися тріщинами.

Важкі двері садиби повільно відчинилися самі собою. На ґанок вийшла Мара. Вона не виглядала переляканою — її обличчя залишалося спокійним і блідим, проте в сірих очах залягла небезпечна, гостра крижана лють. Дві наймогутніші сили темного світу зійшлися віч-на-віч.

— Ти надто далеко зайшов у своїй самовпевненості, Володарю Наві, — пролунав сухий, шелесткий голос Мари, що рознісся над мерзлим двором. — Ти думаєш, що можеш безкарно топтати мої північні архіви та забирати тих, кого я взяла під захист за давніми законами?

Чорнобог зупинився, і з кожним його подихом у повітрі утворювалися хмари чорної пари. Його голос пролунав, як гуркіт крижаного обвалу, що змушував здригатися самі гори:

— Не грайся зі мною в закони, Маро. Ти сховала мій ключ. Смертний отрок із Яві належить мені, бо саме через нього я маю розбити межу між світами й повернути Наві справжню велич. Віддай його добровільно, і я залишу твої архіви недоторканними. Інакше я перетворю цю твою крижану пустку на братську могилу!

Мара зневажливо хмикнула, а в її руках спалахнув небезпечний, яскраво-синій вогонь магії.

— Твій ключ? Цей смертний тепер підпорядкований моїм умовам і моїм контрактам. А що стосується погроз... Твоє нахабне вторгнення на мої землі розлютило мене більше, ніж будь-які твої плани щодо межі. Я скоріше власноруч розірву його на шматки, ніж віддам його тобі!

— То спробуй! — прогримів Чорнобог, різко піднімаючи руку, на якій заіскрилася чорна блискавка.

Тієї ж миті пролунав оглушливий вибух.

Хвиля колосальної, руйнівної магії зіткнулася посеред двору, розбиваючи вщент вікна садиби, вибиваючи двері камери та перетворюючи навколишній простір на суцільний хаос вогню й криги.