Розділ 61. Нитки порятунку

Холодний вітер приніс із боку садиби крижану завісу, разом із якою до вух Лютави долетів приглушений відгомін чужих кроків та тривожне, розпачливе іржання коней. Полуночниця, сховавшись за широким стовбуром вікового граба, з жахом спостерігала за тим, як безликі вартовники Мари схопили Святослава, скрутили його, а значить схопили й Бажану.

Вона затиснула рот рукою, аби не вирвався крик. Усередині все злякано обірвалося. Її чоловік і найкраща подруга опинилися в лапах однієї з найстрашніших богинь цього світу, а сама вона залишилася на самоті перед обличчям крижаної пастки. Розум лихоманково будував плани, перебираючи можливі варіанти, але один за одним відкидав їх. Перший порив кинутися слідом і влаштувати бійку розвіявся за мить — проти темної варти Мари та самої Володарки зими її нових сил не вистачить навіть на кілька секунд. Їй потрібна допомога. Але до кого звертатися?

Мислено Лютава кинулася шукати порятунку серед божественних і прадавніх сил.

Кістяна Мати? Ні, та занадто жорстока й байдужа до чужих бід. Її крижаний дім на краю боліт швидше стане могилою, ніж притулком.

Рожаниця? Вона вже втратила до них інтерес, коли поставила заслону на звірину сутність Славка. Другий раз просити в неї милості чи безкоштовної послуги — марна справа. Богині життя не торгують відчаєм.

Інші духи бору або занадто слабкі, або бояться навіть згадувати ім'я Мари.

Задихаючись від паніки та гіркого безсилля, Лютава різко розвернулася й кинулася бігти вглиб лісу, намагаючись відійти подалі від небезпечної зони. Вона бігла крізь хащі, чіпляючись за гілки, поки нарешті не звалилася на м'який мох під розлогим кущем чорниці, намагаючись віддихатися. Її серце калатало так сильно, що здавалося, ніби воно зараз розірве груди.

І в ту ж секунду все тіло пронизав різкий, раптовий спазм.

Вона різко притиснула руки до живота, відчуваючи нудоту та запаморочення, які накрили її з головою. Це була не просто втома від бігу чи наслідки важкої дороги. На мить світ навколо розплився, і в цьому крижаному, ворожому лісі Лютава раптом із кришталевою, оглушливою ясністю зрозуміла те, від чого досі відмахувалася.

Вона вагітна.

Хвиля найсуперечливіших емоцій затопила її зсередини. Жах і паніка — «Ні, тільки не зараз, коли все навколо горить, коли мій чоловік у в'язниці, а на нас іде чорна армія Наві!» — сусідили з дивним, глибоким і абсолютно несумісним із ситуацією теплом. На мить уся темрява навколо відступила перед тихою, тремтливою хвилею життя, що зародилося під її серцем.

Вона тепер була не одна.

У її житті з'явився новий зв'язок, який тримав її на плаву куди сильніше за будь-які прадавні клятви.

Цей момент слабкості тривав лише кілька секунд. На зміну розгубленості прийшла крижана, непохитна рішучість.

Вона знала, куди йти.

Єдине місце в цьому розбитому світі, де її не просто вислухають, а де правила мають вагу, — це Павуча Мати. Вона єдина вже довела, що тримає слово, зв'язавши їхні долі міцними нитками темного ритуалу та зберігши таємницю їхнього контракту.

Лютава глибоко вдихнула морозне повітря, різко піднялася на ноги й, несвідомим, але захисним жестом міцно притиснувши долоню до живота, попрямувала на південь, крізь темніючий ліс, несучи з собою останню іскру надії на порятунок.