Розділ 59. Перемовини під крижаним небом

Холодний північний вітер пронизував до кісток, женучи по сірому небу низькі, свинцеві хмари. Навколо аскетичної кам'яної садиби Мари лежав вічний, неприродний для цієї пори року сніг, що хрустів під копитами коней. Святослав та Бажана зупинилися за кілька сотень кроків від головних дверей, чекаючи на залишках напівзамерзлого мосту.

Лютава залишилася дещо позаду, у прихованому за скелею лісовому чагарнику. Напередодні ввечері полуночниця відчула дивну, виснажливу слабкість у тілі та легку нудоту, які спочатку списувала на важку дорогу й наслідки темного ритуалу. Проте зараз її стан різко погіршився — варто було їй наблизитися до межі володінь володарки зими, як магія смерті та холоду почала буквально витісняти її сутність із цього місця. Крім того, безликі слуги Мари не пропустили б «нічну сутність» на свою територію вдень, тож Лютава змушена була залишитися під надійним захистом Славка, намагаючись упоратися з власним нездужанням, яке дедалі більше нагадувало перші трепетні прояви нового життя під серцем.

— Я піду туди сама, Славе, — твердо мовила Бажана, спускаючись із коня.

На ній був важкий хутряний плащ, а на обличчі застигла та сама холодна, зібрана маска господині лісу, яку вона виробила в собі за останні тижні у володіннях Ратибора. У її постаті більше не було ані краплі колишньої розгубленості чи дитячого страху — перетворившись на Борову Матір, вона навчилася говорити з богами та правителями на рівних.

Важкі двері садиби відчинилися безшумно, і Бажана впевненим кроком переступила поріг простої, освітленої лише блідими променями зали, де за кам'яним столом на неї вже чекала Мара. Володарка зими сиділа непорушно, спостерігаючи за появою гості з такою байдужістю, ніби перед нею стояла пересічна пилинка.

— Я бачу, загін рятівників поповнився новими обличчями, — пролунав сухий, шелесткий голос Мари. — Борова Матір із далеких лісів прийшла визволяти свого колишнього коханця. Яка зворушлива драма. Але навіщо ти тут, дівчино? Угоду вже укладено.

Бажана стала навпроти вівтаря, випроставши плечі, й подивилася на темну богиню прямим, непохитним поглядом. Вона не тремтіла.

— Я прийшла говорити про викуп, — чітко й голосно вимовила вона. — Я знаю, що Ярослав і Ледея у твоїх камерах. Я пропоную тобі те, від чого ти не зможеш відмовитися. У моєму бору зосереджені найдавніші запаси магічних ресурсів, рідкісні трави, які більше не ростуть ніде на півночі, та вірна допомога лісових духів у будь-яких твоїх прикордонних справах. Ми можемо забезпечувати твої застави всім необхідним роками.

Мара навіть не поворухнулася. На її блідому обличчі не промайнуло ані тіні інтересу до ресурсів чи багатств лісу. Вона лише злегка примружила сірі очі й відповіла з крижаною насмішкою:

— Ресурси? Матеріали? Трави? Дівчино, невже ти справді думаєш, що володарці зимових архівів та межі цікаві твої земні запаси? У моїх сховищах є все, що мені потрібно, а вірність лісових духів мені так само потрібна, як мертвій паві хвіст. Мені не потрібні ні золото, ні дерева. Контракт із Моровицею базувався на її власній волі та старовинному законі добровільного обміну сутностями. Залишилося лише одне — дочекатися, поки вона остаточно погодиться прийняти кайдани, а не влаштовуватиме комедію з героїзмом. Твої пропозиції нічого не варті.

Бажана відчула, як аргументи вислизають із рук, а перемовини стрімко заходять у безвихідь. Вона зробила ще один крок уперед, намагаючись знайти інший важіль тиску, але тієї ж миті двері зали різко відчинилися.

З холодного коридору швидким, майже нечутним кроком вислизнула постать у сірому, схожому на дим одязі — та сама Лихоманиця-шпигунка, яка кружляла навколо боліт в Іскоростені, винюхуючи чужі таємниці. Вона підбігла до тронного крісла Мари й, схилившись до неї, гарячково зашепотіла, передаючи новини безпосередньо у вухо володарці зими. При цьому шпигунка кидала на Бажану швидкі, злостиві погляди.

Щойно шпигунка завершила свій звіт, атмосфера в залі змінилася вмить. Очі Мари спалахнули хижим, небезпечним блиском.

— Яка цікава іронія... — тихо промовила богиня, підводячись із місця. — Виявляється, ви тут усі пов'язані однією павутиною. І поки ти торгуєшся зі мною про ресурси, твоєму супутнику на мосту вже пояснюють правила мого дому.

Перш ніж Бажана встигла усвідомити загрозу, з темних кутів зали виросли безликі слуги Мари. Вони накинулися на неї з неймовірною швидкістю, заломили руки й притиснули до холодного каменю.

Одночасно з цим двоє інших вартових увірвалися через розчинені двері з вулиці, тягнучи за собою оговтаного, але вже зв'язаного Святослава. Його скрутили просто на мосту, не давши ані шансу на опір.

Пастка зачинилася остаточно.

Тепер у Мари були всі важелі впливу на тих, хто наважився кинути виклик її крижаній волі.