Розділ 52. Лабораторія Трясовиці

Дерев'яні сходи скрипнули, ведучи їх униз, углиб прибудови, яка слугувала Трясовиці лабораторією. Щойно вони переступили поріг підвалу, в ніс ударив різкий, специфічний запах настоїв із трав, мідного купоросу, сухого листя та чогось важкого, що нагадувало лікарняний спирт.

Посеред великого, освітленого тьмяним світлом масляних ламп простору стояли ряди кам'яних і глиняних посудин. У кожній із них, щільно закоркованій воском та обв'язаній строкатими нитками, «жили» законсервовані зразки хвороб. Це був справжній болотяний архів, де зберігалася вся історія смертей та еволюції недуг, виведених серед цих боліт.

Ладея впевнено крокувала поміж рядами глечиків, проводячи пальцем по запорошених кришках, ніби це були палітурки старих фоліантів. Ярослав ішов слідом, роздивляючись навколо з професійною цікавістю, змішаною з легким моторошним трепетом.

— А це мій особливий куточок, — зупинившись біля окремого стелажа, весело мовила Трясовиця. — Стенд славних провалів. Знаєш, не кожен експеримент завершується тим, що винищує цілі села. Деколи код дає збій на самому стартовому етапі.

Вона вказала на маленький глечик, де на дні плескалася якась зеленувата рідина, що мляво пускала бульбашки.

— Оце, наприклад, була амбітна розробка швидкої лихоманки, — розповідала богиня з гумором справжнього дослідника, а не з жалем чи гіркотою. — Інкубація мала тривати години, а руйнація легень — йти на другий день. Але що ти думаєш? Під час польових випробувань вірус раптово мутував у звичайну, цілком нешкідливу застуду. Люди просто трохи чхали, пили малиновий чай і дякували долі за теплий плед. Повна катастрофа для моєї репутації епідеміолога!

Ярослав не втримався і тихо засміявся, роздивляючись сусідній глечик, на якому крейдою було виведено якесь лаконічне маркування.

— Класичний реліз із критичним багом, — кивнув він, заклавши руки в кишені. — Ти, мабуть, хотіла закотити все у production, а воно впало на етапі тестування через проблеми з сумісністю середовища. Твій «архів» дуже нагадує мені систему контролю версій. Справжній такий git log твоїх невдалих релізів: «hotfix: застуда виліковується чаєм», «revert: скасування глобальної епідемії через занадто м'який імунітет».

Трясовиця зупинилася і здивовано примружила бліді очі, намагаючись осмислити незвичні для її уявлень терміни:
— Гіт... лог? Це якісь заморські заклинання твого техногенного світу? Звучить так, ніби ти ведеш облік своїх поразок.

— Ти майже вгадала, — усміхнувся Ярослав. — Це спосіб зафіксувати кожну зміну в коді, щоб у разі чого можна було відкотити систему до попереднього стабільного стану. Судячи з твоїх глечиків, ти регулярно робиш rollback своїх епідемій.

Ладея хоч і не до кінця розуміла сутність комп'ютерних аналогій, але чудово вловила тон та легку іронію. Вона дзвінко засміялася, підтримавши жарт легким помахом руки:
— Ну, якщо це допомагає мені не повторювати старі помилки, то нехай буде твій «гіт лог». Принаймні ці невдачі навчили мене краще прораховувати архітектуру зараження. Хоча... часом у процес втручаються сторонні чинники, які дуже важко передбачити.

Вона раптом трохи посерйознішала, перейшовши від жартів до буденних речей, і недбало додала, ніби між іншим:
— До речі, якщо говорити про сторонні втручання... Останнім часом я помітила дещо дивне у нашому болотяному регіоні. Хтось із молодших слуг Мари та моїх власних сестер надто часто крутиться коло чужих справ, винюхує, збирає плітки, розпитує про наші переміщення. Хтось намагається грати в шпигунів за нашою спиною.

Ярослав, занурений у роздивляння чергового експерименту, не надав цьому жодного значення, махнувши рукою:
— У будь-якій великій системі завжди є фоновий шум або дрібні процеси, які споживають ресурси. Поки вони не ламають головне ядро, на них можна не звертати уваги.

— Можливо, ти й маєш рацію, отроче, — задумливо погодилася Трясовиця.

Цей момент був напрочуд щирим і легким. У прохолодному підвалі серед глечиків зі смертоносними хворобами двоє інженерів із абсолютно різних, несумісних світів стояли поруч, сперечалися, жартували й розуміли один одного з півслова. Це була коротка мить чистої, безтурботної дружби — той самий теплий, людський контраст перед неминучою ескалацією, холодом божественних інтриг і важким вибором, який чекав на них попереду.

Тишу підвалу порушив легкий, але чіткий звук кроків за спиною.

Ярослав і Ладея обернулися. Біля сходів стояла сама Ледея. Її обличчя було зосередженим і спокійним, а погляд прозорих очей говорив сам за себе.

— Досить екскурсій, Ярославе, — тихо мовила богиня мору, перевівши погляд на чоловіка. — Ходімо. Канал зв'язку з Марою готовий, і володарка зими погодилася вислухати нас. Час діяти.