Розділ 51. Помилка в коді

Величезна їдальня садиби Трясовиці вражала своєю захаращеністю та водночас дивною, майже стерильною охайністю. Посеред кімнати стояли довгі дубові столи, густо заставлені керамічними глеками, баночками з дивними рідинами, сухими травами, а також тарілками зі свіжими пирогами та паруючим трав'яним збором.

Ледея та Трясовиця сиділи навпроти одна одної, невимушено перекидаючись словами, поки Ярослав сидів осторонь, тримаючи в руках кухоль із гарячим напоєм. Слухаючи їхню розмову, хлопець раптом зловив себе на думці, що ці дві богині поводяться точнісінько як сестри з його власного світу — десь у спальних районах великого міста, які зустрілися на кухні після тривалої розлуки. Попри всю їхню руйнівну природу, в їхньому спілкуванні відчувалася глибока, професійна повага до роботи одна одної. Вони обговорювали глобальні епідемії так, ніби це були складні архітектурні проєкти чи нові релізи програмного забезпечення.

Зайшла мова про останні розробки Трясовиці. Середня сестра натхненно, з блиском в очах почала розповідати про свій новий винахід — хворобу, яку вона конструювала останні кілька місяців.

— Інкубаційний період розрахований рівно на три дні, — жестикулюючи тонкими блідими пальцями, розповідала Трясовиця. — Спочатку вірус блокує поверхневі рецептори клітин, імітуючи звичайну втому, а потім, на третю добу, запускається каскадний процес руйнування судинної стінки через специфічний білковий маркер. Код ідеальний, ланцюжок передачі не залишає шансів на швидку імунну реакцію. 

Ярослав, слухаючи це, механічно крутив кухоль у руках, а його мозок, налаштований на логіку програмування та аналізу систем, автоматично розкладав почуте на алгоритми. І раптом у його голові щось різко клацнуло. Він збагнув дві речі, від яких у нього перехопило дихання. 

По-перше, Трясовиця розмовляла зовсім не так, як інші мешканці цього прадавнього світу — її термінологія, поняття «каскадних процесів», «маркерів» та «алгоритмів зараження» звучали так, ніби вона виросла перед монітором сучасного комп'ютера. А по-друге... у коді її нової хвороби була фатальна, очевидна для будь-якого системного архітектора помилка. 

— Помиляєшся, — не втримався і раптом голосно сказав Ярослав, ставлячи кухоль на стіл. 

Обидві богині різко замовкли. Трясовиця повільно повернула голову, дивлячись на смертного так, ніби на її ідеальній кухні раптом заговорив табурет. 

— Що ти сказав, отроче? — її голос на мить втратив усю гостинність, стаючи холодним і гострим. 

— Я сказав, що в твоєму коді хвороби є логічна помилка, — впевнено повторив Ярослав, встаючи з лави. — Ти запускаєш каскадний руйнівний процес на третю добу через білковий маркер, але забуваєш про зворотний зв'язок імунної системи. Оскільки твій вірус імітує звичайну втому, організм на другий день починає масово виробляти захисні антитіла широкого спектра. На момент активації твого маркера клітини вже будуть заблоковані власним захистом, і твій код просто видасть «системну помилку» — тобто хвороба самоліквідується або викличе легку алергію замість летального ефекту. Ти заклала в алгоритм баг самознищення. 

У їдальні повисла така мертва тиша, що здавалося, ніби навіть вогонь у печі перестав потріскувати. Трясовиця зблідла, її очі розширилися від шоку. Вона дивилася на хлопця так, ніби він щойно розбив її унікальну світобудову. 

— Самознищення?.. — перейшла вона на крик, підхоплюючись із місця. — Та як ти смієш! Я три місяці вираховувала цю матрицю! Ти, смертний мікроб, хочеш сказати, що я не врахувала імунний відгук?! Базова біохімія побудована так, щоб обходити ці перешкоди! 

— Твоя біохімія спирається на лінійний алгоритм, а імунітет — це динамічна мережа з паралельними потоками! — гаряче заперечив Ярослав, роблячи крок уперед і апелюючи до досвіду встановлення та оптимізації складних програм. — Послухай, я роками лагодив системи, які сипалися через гірші помилки в архітектурі. Якщо ти не додаси туди функцію маскування на другий день, твій вірус навіть не дійде до третьої доби! 

Запекла суперечка спалахнула миттєво. Вони сперечалися з піною з рота, кидаючись складними термінами, логічними викладками та прикладами збитої архітектури. Ледея сиділа осторонь, спокійно попиваючи чай, і з ледь помітною, задоволеною усмішкою спостерігала за цим божевільно-науковим батлом. 

Зрештою, розлючена до краю Трясовиця різко вдарила долонею по столу, перебиваючи Ярослава: 

— Досить! Ти нічого не розумієш у вищій божественній епідеміології! Забирайся з моєї кухні! 

З цими словами вона розвернулася на каблуках і грюкнула дверима так, що з полиць попадали скляні колби. Ярослав залишився стояти посеред кімнати, важко дихаючи, шокований власною сміливістю та реакцією богині. 

Ледея підвелася, підійшла до нього і м'яко поплескала по плечу: 

— Не переймайся, Ярославе. Вона пішла перевіряти твою теорію. Ти щойно зачепив її за живе — гордість творця. Якщо ти правий, вона повернеться злою, але зацікавленою. 

І справді, минуло кілька годин, протягом яких вони мовчки перечекали бурю в гостьовій кімнаті. Раптом двері відчинилися, і на порозі знову з'явилася Трясовиця. Вона виглядала дещо розпатланою, але в її очах більше не було злості — лише дикий, фанатичний блиск дослідника, який щойно знайшов відсутній елемент у складній формулі.

Вона впевнено підійшла до Ярослава і різко простягла йому руку для рукостискання:

— Ти був правий. У моїй матриці справді був цей бісів баг на другий день, який руйнував усю структуру. Ти розібрав мій код краще за мене. Я вражена. А тепер слухай сюди... Ладея. 

Ярослав завмер, тримаючи її руку в своїй, і здивовано перевів погляд на супутницю: 

— Що? 

— Моє справжнє ім'я — Ладея, — спокійно відповіла Трясовиця, м'яко посміхаючись. — І взагалі... сестру ти весь цей час називав її справжнім ім'ям — тож було б нечесно тримати власне ім'я в таємниці.