Розділ 49. Нова господиня

Стежка до лісового селища зустріла Лютаву зі Святославом гнітючою, порожньою тишею. Коли вони ступили на центральну галявину, їх зупинила Лісослава. Стара жінка виглядала спокійнішою, ніж у дні заручин, але в її погляді читалася незвична втома. На запитання полуночниці про те, де Бажана, мати лише гірко всміхнулася:

— Її тут більше немає, діти мої. Вони з Ратибором зібралися і переїхали на схід, до його бору. Там нові землі, незвідані кутки, і вона тепер господарює там, де немає тіней минулого.

Святослав і Лютава перезирнулися. Зрозумівши, що говорити тут більше ні про що, вони трохи перепочили під розлогими гілками старого дуба, попили джерельної води і рушили далі, долаючи кілометр за кілометром густими поліськими хащами, допоки перед ними не відкрився зовсім інший краєвид.

Перед ними постав новий, зведений з білої сосни терем Ратибора, навколо якого акуратно розкинулося кілька нових куренів. Сюди переселилися чимало молодих лісовиків та мавок, які вирішили почати життя на нових землях. Але найбільше Лютава здивувалася, коли підійшла ближче. Бажана сиділа на високому місці господині, і їй вірно прислуговували мавки, подаючи трави та розкладаючи папери з мірками. Сама ж Веселоока впевнено й чітко роздавала накази: 

— Там, біля східного узлішчя, струмок засмітився гіллям — розчистіть його до заходу сонця. А вовкам із північної зграї передайте, щоб не сміли турбувати молодняк на межі, інакше матимуть справу зі мною.

Лютава обережно наблизилася, не вірячи своїм очам. У погляді подруги більше не було того дитячого страху, розгубленості чи приреченості, які вона бачила ще кілька днів тому. Тепер перед нею стояла зовсім інша жінка — холодна, зібрана і непохитна.

— Бажано... — тихо почала полуночниця, розгублено дивлячись на зміни. — Я просто не впізнаю тебе. Твої очі... у них більше немає того жаху перед цим життям.

Бажана спокійно перевела на неї погляд, у якому читалася глибока внутрішня сила. 

— Я довго вагалася, Лютаво, — відповіла вона рівним, владним голосом. — Говорила з матір'ю, говорила з Ратибором, переважувала кожне слово на терезах долі. І я зрозуміла головне: я не просто жінка господаря цього лісу. Я — господиня цього лісу нарівні з ним. Я прийняла свою відповідальність, і тепер цей бір слухається мене так само, як і його.

Лютава збагнула, що подруга зробила свій остаточний вибір. Вони відійшли вбік, аби спокійно поговорити про подальші плани та мандри Лютави зі Славком, коли на галявині з'явився сам Ратибор. Його поява одразу змінила атмосферу навколо: він ішов упевненою ходою справжнього господаря, і в кожному його русі відчувалося, як міцно він тримає в руках ці землі та як глибоко він піклується про свій дім і свою жінку. Підійшовши до них, Ратибор із повагою кивнув гостям, а потім лагідно, але без зайвої сентиментальності спитав Бажану, чи не хоче вона піти й допомогти друзям.

Святослав не втримався від подиву: 

— Послухай, Ратиборе... Ти от так просто відпускаєш свою дружину допомагати іншим, хоча сам знаєш, хто такий Ярослав і що між ними було? Чому ти не боїшся?

Ратибор спокійно подивився на вовкулаку, а потім перевів погляд на Бажану. 

— Ми все вирішили між собою, отроче, — твердо відповів лісовий господар. — Я поважаю господиню цього лісу і повністю довіряю їй. Той, хто тримає людину в ланцюгах, отримує лише в'язня, а не дружину. А я хочу мати поруч рівну собі.

Бажана лише мовчки кивнула на його слова, підтверджуючи цю незвичну для духів угоду, побудовану на чесності.

Лютава дивилася на неї, не приховуючи подиву: 

— Я просто не розумію, як за такий короткий термін ти змогла настільки змінитись і прийняти його...

Бажана злегка посміхнулася, торкнувшись плеча чоловіка, і тихо відповіла подрузі: 

— Ми з Ратибором провели особливий ритуал єднання в нашому лісі, Лютаво. Ми повністю злилися з цим бором на один день — пройшли через кожне дерево, кожну річку, кожен подих землі. У духовному сенсі ми прожили разом цілий рік за добу. Тепер ми настільки глибоко розуміємо один одного, що зайві слова просто не потрібні. Ми підходимо один одному більше, ніж я могла уявити.

— А як же Ярослав? — не витримала Лютава, озвучуючи те, що зависло в повітрі. — Невже ти зовсім про нього забула після всього?

Бажана на секунду заплющила очі, і в її погляді промайнула тінь давнього болю, але голос залишився міцним: — Ярослав? Ярослав — це була моя пригода, мій урок, мій біль і моє зіткнення з іншим світом. Ратибор же — це моя домівка, мій спокій і моє справжнє життя. Але... — вона рішуче підняла голову, дивлячись у бік заходу сонця. — Попри все, я піду з вами. Я допоможу знайти його, закрию цю сторінку і поверну чужинця додому, до його власних доріг.