Розділ 38. Зламані обітниці

Сонце безжально палило крізь густі крони вікових дубів, коли Бажана, задихаючись від гніву та сліз після розмови з Ледеєю, прожогом бігла лісовою стежкою. На роздоріжжі біля старої запруди вона мало не збила з ніг Ярослава. Хлопець саме повертався від Житньої Баби, тримаючи в руках вирізану з дерева фігурку коня. Побачивши заплакане обличчя коханої, він миттєво перехопив її за плечі, перегороджуючи шлях. 

— Бажано, зупинися! — наполегливо попросив він, заглядаючи їй в очі. — Досить бігати від мене. Ми мусимо нарешті поговорити і з'ясувати, що відбувається між нами останні дні.

Дівчина спробувала вирватися, її пальці судорожно смикнули перламутрове намисто на шиї.

— Пусти мене, чужинцю! — закричала вона на весь ліс, і її голос здригнувся від образи. — Ти ж так вельми любиш довгі та розумні бесіди вести! То йди собі лісом, полем і горою до своєї білої відьми з Наві, вона тебе вислухає краще за мене!

Ярослав відчув, як усередині починає закипати глуха лють. Його втома від цих щоденних емоційних качелей нарешті переповнила чашу терпіння, і він теж підвищив тон:

— До чого тут Ледея, Бажано?! Ми обговорюємо малу, і вона — єдина, хто знає природу земних духів! Чому ти кричиш на мене, в чому моя провина перед тобою?!

— Ти ще й питаєш, бездушне твоє серце?! — Бажана тупнула босою ногою по моху, сльози градом покотилися по її щоках. — Ти проводиш із нею кожну хвилину, ти посміхаєшся їй так, як мені колись посміхався, ти зовсім забув про мене!

— Це повна дурня і дитячі ревнощі, Бажано! — Ярослав зціпив кулаки, намагаючись стримати крик, але голос усе одно зривався. — Я намагаюся врятувати дитину, яка народилася через мою провину, а ти поводишся як примхливе дівчисько, ховаючись від розмови!

— Аз бо не примхлива, я все бачу по твоїх очах! — палко вигукнула вона у відповідь. — Ти віддалився, ти вибудував стіну, ти більше не дивишся на мене як на свою жінку!

— Бо ти сама не даєш до тебе підійти, ти закрилася на всі засуви! — люто відрізав Ярослав. — Якщо ти хочеш зруйнувати все, що було між нами через свої вигадки, то ти чудово з цим справляєшся!

— То й не підходь більше, якщо я для тебе така тяжка! — відчайдушно вигукнула лісова діва. — Іди до тієї, з якою тобі простіше й легше ведеться!

— Ану відійди від неї, чужинцю! — раптом прогримів дужий голос із хащів.

З-за широкого стовбура ясеня вискочив Ратибор. Молодий, кремезний лісовик, почувши крики та побачивши сльози Бажани, не став розбиратися в передісторії. Його очі палали дикою лісовою люттю, і він рішуче став між парою, закриваючи дівчину своїми широкими плечима.

— Не смій більше навіть голосу свого піднімати на майбутню Борову Матір! — гнівно кинув Ратибор, штовхнувши Ярослава в груди. — Ти прийшов у наш бір як зайда, приніс із собою лише біди, а тепер ще й сльози з неї витискаєш! Ти в усьому винен, клятий смертний!

Ярослав відступив на крок, його погляд став холодним і залізним. Хлопець міцно схопив лісовика за зап'ястя, скидаючи його руку зі своїх грудей.

— Заховай свої кулаки, хлопче, — суворо процідив Ярослав. — Я сам розберуся зі своєю дівчиною без порад сусідніх лісників. Се не твоя справа, тож іди своєю дорогою.

Ратибор лише хижо оскалився, підступаючи ближче:

— Твоєю дівчиною?! Якого біса ти взагалі хочеш від неї, чужинцю? Вона тобі не дружина перед богами, і ти тут залишатися не збираєшся, мати Лісослава мені все повідала! Якщо ти не хочеш пустити тут коріння, то якого біса ти тримаєш її коло себе?! Забирайся геть у свій людський світ прямо зараз!

Ярослав, остаточно втративши контроль над емоціями через цей тиск з усіх боків, вибухнув, вигукуючи те, що крутилося в його голосі на нервах:

— Та я й не збираюся тут залишатися! Я ніколи не залишуся в цьому клятому світі, і в цьому лісі мене ніщо не втримає назавжди! Мій дім там, за межею, і я повернуся туди за першої ж можливості!

Почувши ці слова, Бажана раптово затихла. Вона закрила рот долонею, і з її грудей вирвався важкий, розпачливий стогін. Весь її світ у цю секунду рухнув під корінь. Дівчина зрозуміла, що її мати Лісослава була абсолютно права від самого початку — цей чистокровний чоловік ніколи не належав пралісу, і він покине її, як тільки відкриються ворота Наві.

У цей момент на галявину неспішно вийшла Ледея. Богиня мору, почувши галас, миттєво оцінила критичний стан системи. Керуючись своєю холодною, чисто божественною логікою, вона вирішила втрутитися, аби примирити закоханих і загасити пожежу. Проте її поява лише сильніше роздмухала конфлікт.

— Зупиніться всі, — владно, прадавнім говором мовила Ледея, підходячи до Ратибора. — Се просто безглузде непорозуміння, яке ви роздмухали на порожньому місці. Ратиборе, твій гнів тут зайвий, ти не знаєш умов нашого дорожнього контракту. Тобі варто піти геть прямо зараз, щоб Бажана і Ярослав могли спокійно, наодинці закрити свої питання і порозумітися. Тут немає жодної зради.

— Аз бо не хочу з ним більше спілкуватися! — несамовито крикнула Бажана, вискакуючи з-за спини лісовика. Вона дивилася на Ледею з такою дикою зненавистю, наче перед нею стояв сам Чорнобог. — Мені не потрібні твої виправдання, відьмо! І його слова мені більше не потрібні!

Ярослав важко зітхнув, і в його очах згасла остання крапля тепла. Він подивився на Бажану, і його голос прозвучав тихо, але з такою крижаною, остаточною жорстокістю, від якої листя на кущах наче згорнулося:

— Знаєш що... Тоді до чорта мені взагалі потрібні ці стосунки! Якщо ти не здатна нормально, по-людськи спілкуватися і разом вирішувати виниклі проблеми, без цих підліткових сцен і залучення сторонніх лісників... то мені така дівчина не потрібна. З мене досить. 

Бажана аж заточилася назад від цих слів, її обличчя стало білим як полотно.

Ледея, зрозумівши, що її спроба примирення дала колосальний зворотний ефект і повністю зламала ситуацію, вирішила діяти єдиним варіантом, який у цю мить підказав їй її божественний мозок. Вона просто взяла Ярослава за лікоть і владно потягнула за собою в бік його куреня: