Розділ 37. Тенета з упереджень

Бір жив своїм мірним, зеленим життям, але всередині селища духів повітря з кожним днем ставало дедалі гарячішим і ядучішим. Поранена гордість Бажани штовхнула її на шлях, якого вона, як чисте дитя природи, раніше ніколи не знала. Не маючи досвіду людських стосунків, вона діяла інтуїтивно, наосліп, намагаючись вилікувати власний біль перевіреним лісовим способом — викликати у Ярослава ревнощі. 

Наче випадково на галявинах селища все частіше став з’являтися Ратибор — молодий, ставний лісовик із сусіднього бору, якому невдовзі судилося прийняти там повну владу. Бажана раптово почала проводити з ним цілі дні: вони гуляли далекими урочищами, збирали дикий хміль, і її дзвінкий, навмисно гучний сміх раз у раз долітав до куреня Ярослава. Вона демонстративно ігнорувала свого чоловіка, не дивилася в його бік під час спільних трапез і, що найболючіше, більше не приходила до нього вночі, залишаючись спати в теремі матері.

Ярослав відверто не розумів, що відбувається. У своєму минулому житті він мав стосунки й знав, що будь-який системний збій між людьми вирішується простою, раціональною розмовою. Хлопець кілька разів намагався підійти до неї, зловити за руку біля струмка, спокійно запитати, у чому причина такої різкої зміни поведінки. Проте Бажана спілкуватися не бажала. Вона поводилася як упертий, глибоко ображений підліток — закривалася, відверталася і йшла геть, кидаючи короткі, шпилькові фрази. Це не просто дратувало Ярослава, це починало його серйозно насторожувати.

Цей конфлікт уміло й тонко підживлювала Лісослава. Старша пані, прагнучи розірвати небезпечний для доньки зв'язок із чистокровною людиною, робила все, щоб не дати їм поговорити наодинці. Варто було Ярославу зробити крок до Бажани, як мати миттєво відволікала його — просила допомогти з пораненим оленем чи кликала до столу. Водночас вона м'яко, але безжально вказувала доньці на кожну його розмову з Ледеєю: «Поглянь, Веселоока, твій чужинця знову біля білої відьми в'ється. А Ратибор... дивись, який статний, як лагідно на тебе дивиться. З ним тобі буде куди затишніше у наших хащах».

Ярослав, опинившись у цих глухих емоційних качелях, почувався дедалі самотнішим. З усієї їхньої паті в селищі залишалися лише вони троє — він, Бажана та Ледея. Святослав із Лютавою все ще не повернулися з найглибших нетрів. Не маючи змоги пробитися крізь стіну мовчання коханої, Ярослав мав лише два варіанти: або розмовляти з деревами, або йти до тих, хто готовий був слухати.

Весь свій вільний час він почав віддавати малій Світлані та білявій богині. Ярославом рухав глибокий, загартований моральний конфлікт — він усе ще вважав себе особисто винним у трагічній смерті Житньої Баби. Дівчинка Світланка була для нього живою спадкоємицею тієї жертви, і через це важке почуття провини він намагався проводити з нею кожну хвилину. Хлопець сидів на травичці, грався з малюком у дерев'яні фігурки, розповідав їй казки свого минулого світу — про залізні пташині кораблі, про дальні зорі та дивних лицарів, намагаючись зігріти її єство людським теплом.

Але він нічого не знав про природу земних духів, про те, як допомогти дівчинці вирости й зміцніти. Єдиною, хто міг відповісти на ці запитання, була Ледея. Тому Ярослав повсякчас звертався до неї. Вони годинами сиділи поруч, аналізуючи кожен крок маленької Світлани.

Ледея в цей час теж переживала глибокий внутрішній злам, якого сама від себе не очікувала. На самому початку, укладаючи цей контракт в Іскоростені, вона хотіла лише цинічно використати чистокровну людину як інструмент для досягнення своєї великої, нікому не відомої таємної цілі. Але тривалий тракт, спільна ніч під гнівом Чорнобога та дні в хатині все змінили. Богиня мору з подивом усвідомила, що прив'язалася і до цієї маленької золотоволосої дівчинки, і до спокійного, аналітичного Ярослава, і навіть до Лютави зі Святославом.

Бачачи, як Бажана своїми ревнощами руйнує спокій у команді, Ледея вирішила діяти. Вона вважала, що чинить правильно й мудро, тому підстерегла лісову діву біля старої запруди, аби поговорити і прояснити ситуацію.

— Зупинися на мить, Веселоока, — спокійно, прадавнім говором мовила Ледея, перекриваючи їй стежку. — Нам треба поговорити про Ярослава.

Бажана миттєво наїжилася, її пальці судорожно впилися в перламутрове намисто:

— Тобі немає про що зі мною говорити, відьмо Наві. Іди до нього, він же так охоче слухає твої крижані казки.

Ледея важко зітхнула, але через свою прадавню природу богині вона просто не вміла розмовляти з нижчими духами на рівних. Її голос мимоволі звучав зверхньо, повчально і занадто холодно, що стало фатальною помилкою в розрахунку.

— Твій розум ще надто молодий і дурний, дівчино, якщо ти бачиш загрозу там, де її немає, — гордо промовила Моровиця. — Ярослав — дивовижна, вельми хороша і чиста людина. Його помисли глибокі, він має такий тверезий, залізний розум, якого я не бачила у тисячах смертних. Він з повагою ставиться до моєї сили, і наші розмови — се лише повага рівних. У мене немає жодних планів забирати його собі до ліжка чи ламати ваші людські обітниці. Тобі варто цінувати його, а не бігати лісами з сусідніми хлопцями, наче дурна мавка-недолітка.

Ледея щиро вважала, що робить добру справу, хвалячи Ярослава і знімаючи з себе підозри. Але вона ніколи в житті не відчувала людських чи лісових ревнощів, тому абсолютно не зрозуміла ефекту від своїх слів.

Для Бажани цей зверхній тон і палка похвала її чоловіка з губ найгарнішої богині Наві прозвучали як суцільне знущання. Кожне слово Ледеї про те, який Ярослав хороший і як чудово вони спілкуються, лише сильніше підливало масла в огонь її образи.

— Рівних?! — зі сльозами на очах вигукнула Бажана, задихаючись від гніву. — То ти вважаєш себе рівною йому під цим небом?! Замовкни! Не смій більше ніколи підходити до мого Ярослава!

Вона штовхнула Ледею плечем і прожогом кинулася до терема матері.