Розділ 35. Заповітне ім'я та застереження пралісу

Дорога назад до заповітного бору зайняла всього пів дня. Коні летіли шляхом, і вже під вечір, коли золоте сонце почало ховатися за верхівки вікових сосен, мандрівники опинилися на межі володінь лісових духів. На узліссі їх зустрічали Лісослава та кремезний Лісовик. Батьки неймовірно скучили за Бажаною: старша пані міцно притисла доньку до грудей, а господар бору лише задоволено гудів у сиву бороду, оглядаючи оновлену компанію. Було одностайно вирішено залишитися тут на кілька днів. Це давало Бажані час наговоритися з батьками та численними сестрами-мавками, а маленькій Житній Бабі — хоч трохи адаптуватися до нового, незвичного життя. Лютава ж, не гаючи часу, вирішила разом зі Святославом негайно сходити в найглибші нетрі до Павучої Матері, аби просити у прадавньої хранительки спогадів поради, як їм усім діяти далі після гніву Чорнобога. 

Побут лісових мешканців у ці дні закрутився навколо гостей своїм дивним, затишним ритмом. Життя в селищі духів текло за прадавніми законами природи: мавки плели вінки з папороті й чебрецю, збирали солодку суницю на галявинах та тихо співали пісень, від яких дерева розправляли своє коріння. Кудлаті лісовики латали плетені огорожі, доглядали за лісовими звірами й варили запашний мед у великих казанах. Маленька золотоволоса дівчинка з подивом розглядала цей новий світ, де замість безкрайнього колосистого поля скрізь височіли гігантські дуби, а під ногами м'яко пружинив зелений мох. Вона ні на крок не відходила від Ярослава, міцно тримаючи його за край сорочки, наче єдиний надійний якір у цьому калейдоскопі нових вражень. 

Наступного дня, поки Бажана бавилася з сестрами біля річки, Лісослава затишно вмостилася на старій лаві під розлогою липою, заколисуючи маленьку Житню Бабу на своїх колінах. Вона лагідно перебирала золоті кучері дитини, а потім важко поглянула на Ярослава, який сидів навпроти.

— Послухай мене, отроче, — тихо, але вагомо заговорила старша пані старослов'янською мовою. — Дівчинка росте, але її єство все ще порожнє, беззахисне. Ти був першим, кого вона побачила при народженні з Останнього Снопа. Ти для неї — засновник її нового циклу життя. Тому саме ти повинен дати малому духу заповідне, таємне ім'я. Воно скріпить її силу, вкорінить у ріллю і зробить сильнішою. Але затям міцно, Ярославе: це ім'я ти не маєш права говорити нікому й ніколи під цим небом. Навіть Бажані, навіть мені. Бо якщо хтось із великих богів дізнається таємне ім'я земного духа — він зможе назавжди підкорити її собі, зробивши дівчинку безпорадною служницею на своїх кривавих нивах.

Ярослав серйозно кивнув, фіксуючи це застереження у своїй пам'яті. Логіка безпеки тут була абсолютною: без пароля систему не зламати.

Лісослава на мить замовкла, перевела погляд на річку, де лунав дзвінкий сміх Бажани, і акуратно продовжила розмову, але вже на зовсім іншу, болючу тему:

— А ще я хочу поговорити з тобою про мою доньку, Ярославе. Про ваші стосунки. По честі скажу — ви не пара. У тебе свій шлях, людський, чистокровний, твій дім за межею чекає. А у Веселої — свій шлях, лісовий. Їй суджено стати Боровою Матір'ю, тримати цей бір віками, коли я піду на спочинок. Тобі треба відступитися, хлопче. Не ламай її долю своєю людською прихильністю.

Ярослав відчув, як усередині все напружилося. Його погляд став залізним, а голос прозвучав твердо, без жодного сумніву:

— Я кохаю Бажану, Лісославо. І вона кохає мене. Ми уклали свій пакт і пройдемо цей тракт до кінця, що б нам не пророкували боги.

Старша пані сумно посміхнулася, і в її очах мигнула прадавня мудрість:

— Якщо так... то у мене є для тебе інша пропозиція, отроче. Залишайся тут. Назовсім. У нашому заповідному бору Чорнобог ніколи не знайде тебе, межі лісу надійно закриті моїми чарами. Ти будеш у повній безпеці, житимеш у спокої. А Бажана почне нарешті вивчати тут, біля мене, тяжку науку бути Боровою Матір'ю. Навіщо тобі той далекий, чужий світ за межею, де немає магії? Залишайся.

Ярослав раптом замовк. Його раціональний розум вперше за довгий час видав глибоку, важку вагання. Залишитися тут — означало назавжди відмовитися від батьків, від свого звичного технологічного майбутнього, від усього, що він будував роками. Але з іншого боку — це був абсолютний спокій поруч із коханою жінкою, без смертельних ігор Моровиці та вівтарів Чорнобога. Система зависла на виборі між двома однаково важливими пріоритетами.

Після цієї важкої розмови Ярослав перебував у повному сум'ятті. Йому потрібно було перемкнути думки, і він чомусь на підсвідомому рівні рушив на край селища, де біля старезного дуба сиділа Ледея. Богиня мору плела з сухої трави якусь дивну, тонку сітку.

Ярослав присів поруч на траву, довго мовчав, дивлячись на її білі, ідеальні руки, а потім тихо попросив:

— Ледеє... Повідай мені щось цікаве. Про життя духів, про прадавні часи, про те, чого я ще не знаю. Просто розкажи.

Жінка повільно підняла на нього свої майже прозорі блакитні очі. Звісно, вона миттєво зрозуміла, що в кімнаті його думок щойно стався серйозний збій після розмови з Лісославою. Вона відчула його тривогу й вагання, але як мудра богиня Наві вирішила не втручатися в цей внутрішній процес свого чистокровного супутника. Вона лише м'яко посміхнулася і почала неспішно розповідати йому прадавні легенди про те, як перші люди колись укладали договори з духами річок, і як перші зорі падали на поліські болота, наливаючи їх магічною силою.

Час невблаганно котився до ночі. Опівночі, коли повний місяць піднявся в саму зенітну точку над пралісом, усе селище затихло. Лісові духи зібралися великим колом на головній галявині, де вже палав високий, чистий вогонь.

Усі мавки, лісовики та гості застигли в німому очікуванні. Лісослава винесла на руках маленьку золотоволосу дівчинку на центр галявини і передала її Ярославу. Настав час прадавнього ритуалу наречення нового духа. Ярослав міцно притис дитину до грудей, нахилився до її маленького вушка і приготувався подумки промовити те єдине, заповідне ім'я, яке назавжди закриє її систему від зазіхань темних богів.