Розділ 34. Останній сніп та нове життя

Дні на полях Житньої Баби котилися до свого логічного фіналу. Ярослав усе більше часу проводив за розмовами з Ледеєю. Йому, з його аналітичним складом розуму, кортіло розібратися в архітектурі тутешнього потойбіччя. Сидячи на порозі хатини після важкої праці, він крутив у руках березову коробочку із зернятком і розпитував богиню.

— Ледеєю, а як взагалі народжуються духи у вашому світі? — тихо питав Ярослав, дивлячись на вечірнє сонце. — Чи зможемо ми справді виплекати це зерно? І якщо народиться нова Житня Баба... чи буде вона пам'ятати мене? Пам'ятати те, що стара зробила для нас?

Ледея, чий погляд став куди м'якшим за час спільного життя, неспішно відповіла прадавнім говором:

— Наш світ, Ярославе, тчеться з віри, страху та пам'яті землі. Навки та мавки — се душі померлих дівчат, що застрягли на межі через тугу чи кривду. Полудниці народжуються з палкого літнього марева, коли сонце палить занадто нещадно. А от земні духи, такі як Залізна Баба чи твоя Житня Баба — вони кревні діти самої ріллі. Вони з’являються там, де земля віками годує людей. З цього зернятка обов'язково постане нове життя, бо прадавня сила не зникає в нікуди. Проте пам'ять... Пам'ять ріллі глибока, але нова істота починає свій шлях із чистого листа. Вона навряд чи згадає твоє обличчя, отроче.

Ярослав слухав уважно, фіксуючи кожне слово, але цих розмов стало занадто багато. Бажана почала помічати за собою те, чого раніше не знала — пекучі лісові ревнощі. Спочатку се виражалося лише в тихих, важких поглядах з кутка кімнати, в нервовому перебиранні перламутрового намиста, коли Ярослав знову сідав поруч із білявою богинею. Проте після кількох днів прихованої напруги лісову діву просто прорвало.

У момент, коли Ледея вчергове щось тихо розповідала Ярославу біля печі, Бажана різко виступила вперед. Її карі очі палали образою, а голос забринів від сліз:

— Коханий! Ти що, мене більше зовсім не любиш?! — емоційно вигукнула вона, закриваючи собою Ярослава від Моровиці. — Ти взагалі не звертаєш на мене уваги! Ти тільки з нею, тільки про свої душі та закони балакаєш! А я? Я для тебе вже ніхто в цій хаті?!

Вона круто розвернулася і вибігла в комору, гучно грюкнувши дверима. В хатині миттєво запанувала густа, наелектризована напруга. Ярослав застиг, а Ледея лише тактовно промовчала, відійшовши в тінь. Весь вечір пройшов у важкому з'ясуванні стосунків та спробах Ярослава заспокоїти свою кохану, і градус суттєво підскочив.

Наступного дня після цієї важкої сварки настав час збирати останній урожай. Команда вийшла на ниву мовчки, але робота швидко стерла залишки емоційного збою. Вони дружно зрізали останні золоті колоски і за прадавнім обрядом зв'язали Останній Сніп — символ завершення жнив.

Повернувшись до хатини, вони урочисто поставили цей пишний сніп на почесному місці в кутку під іконами духів межі. Прямо перед ним Ярослав обережно поклав березову коробочку із заповідним зернятком. Вони затопили піч, лишили світлицю порожньою і вийшли на подвір'я, аби тихо відсвяткувати свято Обжинок разом із Домовиком та Споришем, п'ючи легкий трав'яний узвар.

Справжнє диво сталося наступного ранку.

Коли на світанку всі разом зайшли до хатини, Ярослав першим кинувся до столу і застиг як укопаний. Березової коробочки не було. Замість неї прямо на золотій соломі Останнього Снопа, згорнувшись калачиком, мирно спала маленька дівчинка років п'яти або шести. Її розкішне волосся чистим золотом розсипалося по колосках, шкіра була блідою, немов лілейна тканина, а коли вона поворухнулася, Ярослав помітив її великі, жовтувато-карі очі.

Хлопець обережно, затамувавши подих, підійшов і легким доторком руки торкнувся її маленького плеча. Дівчинка здивовано озирнулася довкола, зупинила свій чистий погляд прямо на Ярославові й тихо, наївно запитала:

— Ти... мій тато?

Всередині у Ярослава все стислося. Він чітко зрозумів: Ледея була права. Нова Житня Баба народилася, але вона абсолютно не пам'ятала його минулого. Для неї він був першим, кого вона побачила в цьому коді життя.

— Споришу, швидко біжи до Залізної Баби! — скомандував Ярослав, повертаючись до маленького духа. — Клич її сюди, нам потрібні інструкції, що робити з дитиною.

Кудлатий Спориш миттєво вискочив за поріг. Невдовзі Залізна Баба важкими кроками зайшла до хати, її коси зазвеніли, а погляд прикував маленьку дівчинку на снопі. Стара жниця уважно оглянула дитину і важко зітхнула прадавньою мовою:

— Ви все зробили правильно, подорожні. Життя повернулося. Але дівчинка нині занадто слабка, вона ще зовсім не знає свого єства та сили. Звісно, пам'ять землі та прадавніх духів з часом допоможе їй, вона згадає всі обряди та закони полів. Проте поки вона не подорослішає, її треба берегти під суворим захистом. Нова світла богиня — се надто ласий шматочок для тих у Наві, хто прагне поглинути чисту силу земного духа. Чорнобог чи інші темні швидко зачують її запах.

За вечірнім столом атмосфера знову стала тривожною. Команда сиділа за вечерею, гарячково міркуючи, як захистити молоду Житню Бабу. Варіанти прораховували один за одним.

— Може, залишимося тут із нею в хатині, поки вона не виросте? — запропонував Ярослав, дивлячись, як дівчинка тихо жує шматочок хліба.

— Ні, — заперечила Залізна Баба. — Тут її знайдуть першою. Пекельниці знають сюди дорогу.

— Тоді я можу забрати її до себе, в Іскоростень, — упевнено запропонувала Ледея, і її блакитні очі блиснули. — На моїх заповідних землях під охороною Лихоманець її ніхто не посміє чіпати.

Проте Святослав, який досі мовчки сидів поруч із Лютавою, раптом підвів голову. Його карі очі після ритуалу були спокійними, а голос звучав вагомо:

— У мене є кращий варіант. Буде вельми добре відправити дівчинку до Лісослави. У прадавній праліс. Духи землі та духи лісу — вони кревні брати, їхня магія однакова за своєю структурою. До того ж, у Лісослави багато дочок-мавок, вона має велику силу і зможе навчити нову Житню Бабу стати сильним, незалежним духом, сховавши її в таких нетрях, куди слуги Чорнобога ніколи не знайдуть доступу.