Розділ 32. Жнива Темного Бога

Ледея застигла, і на її мармуровому обличчі вперше прорізалася глибока, майже людська розгубленість. Вона збиралася щось відповісти, але слова застрягли в горлі. З її губ неочікувано, проти власної волі, вихопився короткий, хрипкий запит:

— Так се... се ти призвав його в наш світ, Великий Боже?

Чорнобог на мить замовк, а потім у залі прогримів його регіт. Він не просто сміявся — він реготав, закинувши голову, і цей звук вібрував у мармурових колонах, наче дальні громи підземного світу.

— Невже ти гадала, Ледеє, що смертний потрапив сюди з власного умислу? — крізь сміх промовив він, і його погляд раптом став гострим, як лезо коси. — Чи, може, ти сподівалася влізти в чужу, прадавню гру, забрати мою здобич і залишитися Не спійманою? Не покараною?

В одну мить привітна маска шляхетного господаря розпалася на попіл. Простір навколо них кардинально змінився, наливаючись первозданним, гнітючем жахом. Аура Чорнобога важким, залізним пресом давила на кожного присутнього в залі, перекриваючи подих.

— Вас, сестер-Лихоманок, три на цьому світі, — Чорнобог повільно підвівся з чорного трону, підступаючи до Моровиці. Його голос тепер звучав як гуркіт обвалу в підземеллях. — І якщо ти, наймолодша з них, гадаєш, що твої епідемії та мори роблять тебе недоторканною, то ти вельми помиляєшся. Твоїм сестрам, Трясовиці та Пропасниці, просто прийдеться більше працювати на моїх нивах, якщо ти ще раз наважишся перетнути мій заповідний шлях!

З цими словами важкі дубові двері та високі вікна зали з громом захлопувалися самі по собі. Білий мармур стін на очах почав вицвітати, покриваючись брудними плямами, попелом та гниллю. По кутах виросли гігантські павутиння, а світло місяця змінилося на похмуре, зелене сяйво Наві. Зала перетворилася на суцільний нічний кошмар, з якого не було виходу.

Чорнобог недбало махнув правою рукою. Важкі залізні кайдани з гуркотом з'явилися на зап'ястях Лютави та Бажани. Сила Наві підтягнула зляканих дівчат прямо до підніжжя трону, а з пальців бога виросли товсті, чорні шкіряні повідки, міцно причеплені до їхніх кайданів. Володар упевнено перехопив їх, сідаючи назад у крісло.

— Відпусти її! — Святослав, забувши про обережність і залізні запобіжники Рожаниці, з диким криком кинувся вперед, намагаючись захистити Лютаву.

Але Чорнобог навіть не повернув голови. Лише легким помахом лівої долоні він послав у парубка потужний удар невидимої сили. Святослав із глухим стогоном злетів у повітря, сильно вдарився спиною об кам'яну стіну і безсило впав на долівку, залишаючись лежати нерухомо.

Побачивши це, Моровиця втратила всю свою божественну гордість. Вона різко кинулася в ноги до Чорнобога, б’ючись чолом об брудну плитку:

— Помилуй, Великий Боже! — заголосила вона, і в її голосі бринів справжній відчай. — Не губи моїх супутників, не чіпай дівчат і хлопців! Прости мені гріх мій, аз бо не відала всієї твоєї волі! Помилуй!

Ярослав, занімівши від того, як швидко руйнується вся його реальність, оглянув закривавленого Святослава. Розуміючи, що людська сила тут безсила, він повільно підійшов до Ледеї, опустився поруч із нею на коліна і так само низько вклонився Темному Богу, намагаючись стримати тремтіння рук.

Чорнобог лише презирливо подивився на них зверху вниз. Його обличчя більше не походило на людське — шкіра посіріла, а замість очей горіли два вугільних провали.

— Моли мене краще, Моровице, — реготнув він, сильно сіпнувши за шкіряні повідки. Бажана і Лютава скрикнули від різкого болю в суглобах. — Мені нині думка про цих юних дівчат у моїй опочивальні імпонує куди більше, ніж твої сльози!

Бажана знову стогнала, намагаючись послабити залізо на руках. Почувши її крик, Ярослав більше не зміг стримати свій загартований лісом гнів. Забувши про розрахунок, він підхопився на ноги і з кулаками кинувся прямо на бога.

— Ах ти ж тварюка! — вигукнув він.

Чорнобог лише презирливо звузив очниці і стиснув ліву руку в кулак. Ярослав миттєво застиг на пів дорозі, його тіло відірвалося від підлоги, і він безпорадно завис у повітрі, задихаючись під дією невидимого зашморгу. Ледея, бачачи це, поповзла на колінах ближче до трону, чіпляючись за поділ жупана володаря:

— Змилуйся, пощади їх!

Чорнобог повільно встав із крісла, тримаючи на повідцях знесилених Бажану та Лютаву. Він підійшов до розпластаної Моровиці і носком свого важкого чобота грубо підняв її обличчя за підборіддя, змушуючи дивитися на себе:

— Мені остогидло се безплідне безчасся, — тихо, карбуючи кожне слово, просичав він. — Мені остогидло, що Яв розділена навпіл клятою межею, і я не маю сили збирати вірування та офіри в Хрещеній Русі! Мені потрібен вихід туди! І саме кров чистокровної людини, пролита на прадавньому вівтарі, зможе назавжди розірвати засув і створити вічний портал між світами!

Він різко розтиснув кулак, і Ярослав із важким глухим звуком плюхнувся на підлогу, ловлячи ротом повітря і не в змозі підвестися. Чорнобог тим часом схопив Ледею за біле волосся, підтягуючи її на рівень свого обличчя:

— Ти ледь не заробила під корінь мій великий план виходу на той бік межі, Моровице! Тож нині у тебе є лише два варіанти: або ти допоможеш мені завершити розпочате, або згинеш у Наві назавжди. А дівчат твоїх... якщо ви разом із ними сьогодні вночі вельми добре попросите у мене вибачення в моїх покоях, можливо, я залишу живими. Вовкулака мені без потреби, нехай до ранку здихає під стіною. А цей чистокровний отрок... — бог подивився на Ярослава з холодною жорстокістю. — Через два дні, у повню, віддасть усю свою кров до останньої краплі на вівтарі біля воріт Межі.

Ярослав лежав на холодній мармуровій плитці, і в його голосі більше не було страху — лише гарячий, концентрований відчай. Він чітко зрозумів, що це кінець. Процесор його долі вибивав остаточну смерть.

Він судорожно озирнувся навколо, шукаючи хоч якийсь обхідний шлях, хоч одну деталь у цьому занедбаному залі кошмарів. І раптом його погляд перечепився за куточок великого дубового столу, що перекинувся під час удару. Прямо там, на підлозі, випавши з купецького мішка, лежав один-єдиний, бляклий, сухий житній колосок.