Розділ 29. Гнів Моровиці

Ледея круто розвернулася від вікна, і її сніжно-біле волосся злетіло, наче хмара замерзлого попелу. Вона зробила крок до Ярослава, і бліде світло місяця вихопило її обличчя, спотворене такою люттю, що хлопець мимовільно напружився. По стінах світлиці миттєво поповзли товсті голки інею, а повітря стало настільки крижаним, що кожен подих виривався густою білою парою.

Богиня мору заговорила не своїм солодким дівочим голосом, а прадавнім, розкотистим говором, що віяв цвинтарною землею, і сипала такою соковитою старослов'янською лайкою, від якої саме повітря здавалося отруйним:

— Окаянне ти отроча, виродку безголовий, трясцею ушварений! — закричала Ледея, підступаючи до нього впритул. — Бодай тебе Марена перуновим перцем доконала, бодай твої кишки ворони на розпутті дзьобали! Що ти вчинив, недоумкуватий смертний, заїдо клята?! Ти ледь не спопелив, не знівечив усі плани мої прадавні! Девятьсот літ... дев’ятьсот літ аз бо берегла сей єдиний, заповідний кістяний борг, плекала ласку Кістяної Матері, щоб у найважчий, вирішальний час, коли на кону стоятиме доля всієї Яві, прийти до неї й просити про поміч! А нині що?! Нині через твій довгий і дурний язик вона мені нічого, чуєш, нічого більше не винна! Ані кроку мені назустріч не зробить, ані слова за мене перед темними не замовить! Зламав, усе дощенту зламав, холерою прибитий бовдуре! Аз бо тепер не відаю, якими стежками до Бакоти пробиватися, куди повернути цей клятий тракт! Щоб тобі світ затьмарився, щоб тебе злидні живцем заїли!

Ярослав стояв мовчки під цим шаленим магічним ударом. Холод прошивав його оксамитову сорочку наскрізь, пальці німіли, а логічний мозок судорожно намагався знайти щілину в монолозі богині, аби вставити хоч якесь виправдання. Коли Ледея на мить замовкла, хапаючи крижане повітря, він виставив уперед руки:

— Та я ж не знав! Шанована Ледеє, я ж не знав, що там треба було мовчати! Ви ж самі мені нічого не сказали наперед, жодного правила для цієї локації не прописали! Як я міг знати, що Кістяна Мати так зреагує на звичайні цифри смертності? Що мені було робити, якщо ви мене не проінструктували?!

— Заткни пельку, смердне м’ясо! — знову вибухнула Моровиця, і від її крику стіни терема здригнулися, а синій вогонь свічок повністю згас.

Кістяний холод у кімнаті став нестерпним. Ярослав відчув, як легкі стискує спазм. Він раптово заївся сухим, глибоким кашлем, у носі закрутило, і хлопець голосно чхнув, відчуваючи, як у грудях усе закипає від раптової хвороби — магія Моровиці почала мимоволі випалювати його єство. Ярослав знову закашлявся, зігнувся навпіл, і на білі шовкові простирадла ліжка бризнули перші червоні краплі. Він почав харкати кров’ю, втрачаючи сили.

Побачивши це, Ледея різко зупинилася. Її прозорі блакитні очі на мить застигли, повертаючи тверезий розрахунок. Втратити чистокровну людину зараз не входило в її плани. Богиня підскочила до хлопця, владно приклала свою холодну, білу долоню до його гарячого чола і прошепотіла коротке заклинання.

Ярославу миттєво стало легше. Біль у грудях зник, кров зупинилася, а дихання вирівнялося. Ледея важко подивилася на нього, знову насунувши маску звичайної дівчини, і глухо процідила крізь зуби:

— Іди звідси. Геть з очей моїх, поки я тебе на попіл не перетворила.

Ярослав не став чекати двічі. Він розвернувся і хутко вийшов із кімнати, важко дихаючи.

Коли він переступив поріг своєї світлиці, на нього в ту ж секунду накинулася Лютава. Вона ходила з кутка в куток, і її обличчя Полуночниці було білим від люті та паніки.

— Ти хоч тямиш, у що ти нас уляпав, чистокровний бовдуре?! — засичала вона, заскакуючи перед Ярославом. — Ти хоч знаєш, кого ти розізлив у цій залі?! Кістяна Мати — вона тут усьому закону владарка! Всі київські відьми, всі ковени, всі ми, Полуночниці та мавки полянські, їй до землі кланяємося! Якщо порівняти мою Павучу Матір із лісу і цю Кістяну Матір — вони плюс-мінус на одному рівні сили стоять, як напівбоги! Але Павуча Мати просто збирає чужі спогади, живиться таємницями, їй цікаво з людьми гратися. А Кістяна Мати — вона вбити готова в ту ж секунду, якщо їй хоч одна дрібниця не сподобається! Вона б тебе на кістку розтерла і не поморщилася б!

Ярослав сів на лаву, відчуваючи втому у кожній клітині тіла. Його аналітичний розум уже прийняв цей збій.

— Тепер уже нічого не змінити, Лютаво, — спокійно, але твердо відповів він. — Що зроблено — те зроблено. Помилку зафіксовано. Треба думати, як діяти далі.

Святослав, який сидів поруч, обіймаючи перелякану Бажану, похмуро кивнув своїм великим русявим хвостиком:

— Отрок правий, Полуночнице. Облиш крик. Вже нічого не змінити, контракт підписано кров’ю. Нам треба зараз негайно лягати спати, бо Кістяна Мати дала нам часу лише до світанку. На ранок треба тікати з Києва, поки застави не закрилися.

Бажана мовчки підійшла до Ярослава, міцно обійняла його за шию, ховаючи обличчя на його грудях, і вони всі разом уклалися на шкури, намагаючись зловити останні години тривожного сну перед важким трактом.

На ранок Святослав зайшов до їхньої кімнати ще до того, як перше сонце позолотило хрести Високого міста. Він суворо струснув Ярослава за плече:

— Пора, друже. Вставайте. Треба тікати звідси.

На подвір’ї чорного терема їх уже чекали Ледея та Лютава. Богиня мору знову повернула своє маскування — блякла хустка, старий одяг, русяве волосся. Проте її погляд залишався крижаним. Вони мовчки осідлали коней і хутко виїхали з Києва через дальні, глухі Кожум'яцькі ворота, намагаючись не привертати уваги княжих дружинників.

Коли коні знову вивели їх на широкий північний тракт, що тримав путь до міста Турів на Поліссі, Ледея притримала повіддя і суворо обернулася до Ярослава:

— Слухай сюди, чистокровний. У Турові ми зустрінемося з однією з моїх старших сестер-Лихоманок. І не дай усі боги — і світлі з Прави, і темні з Наві — ти знову щось ляпнеш своїм дурним язиком! Якщо вона чи хоч один її слуга дізнається, що ти чистокровна людина... я тебе сама живцем землі віддам. Затям се міцно.