Розділ 28. Богині Наві та кістяний борг

Коли перші вечірні сутінки густо впали на подільські провулки, Ледея виросла перед ними прямо біля ятки з сушеною рибою. Маскування звичайної селянки все ще трималося на ній, але погляд став гострим, квапливим.

— Досить гуляти, подорожні, — тихо, але владно промовила вона прадавньою мовою. — Час настав. Ходімо в Верхнє місто, мій знайомий уже чекає.

Вони рушили за нею, піднімаючись крутим, вибитим у глині Боричевим узвозом до воріт Високого міста. Тут, за могутніми дубовими стінами, де повітря було чистішим, а будинки — багатшими, Ледея впевнено звела їх до великого, похмурого терема. Його стіни були витесані з мореного, майже чорного дуба, а на високих вікнах не горіло жодного вогню.

Щойно важкі засуви на воротах без звуку відчинилися, мандрівників зустріли бліді, напівпрозорі постаті з розпущеним зеленим волоссям і тужливими очима. Навки. Духи померлих дівчат мовчки прийняли коней у Святослава, не видавши жодного звуку, і плавними, невагомими рухами вказали гостям на вхід до терема. Ярослав тримався спокійно, його аналітичний розум реєстрував кожен крок служниць, хоча Бажана помітно напружилася, міцніше стиснувши його лікоть.

Навки провели компанію довгими прохолодними коридорами до гігантської їдальні. Посеред кімнати стояв довгий дубовий стіл, заставлений срібними чашами та дивними потемнілими кубками. На чолі столу сиділа жінка. Вона була неймовірно, неприродно високою — навіть сидячи, вона височіла над усім поночі. Її розкішне сиве волосся короною лежало на плечах, а бліде обличчя обтягувало шкіру так сильно, що кожна лінія чітко повторювала контури людського черепа. Очі, глибоко залігши в темних очницях, блукали по кімнаті з крижаною величчю.

— Вітаю у моїй світлиці, Ледеє, — пролунав її голос, схожий на глухий стукіт сухих кісток.

Моровиця скинула хустку, і її сніжно-біле волосся важко хитнулося в блідому світлі свічок.

— Гой єси, Велика Кістяна Мати, — чітко мовила Ледея. — Прийми моїх супутників у своєму домі.

Почувши се ім’я, Лютава раптово зойкнула. Обличчя Полуночниці спотворилося таким диким, первісним страхом, якого Ярослав ще ні разу в ній не бачив. Вона миттєво кинулася вперед і впала Кістяній Матері прямо в ноги, б’ючись чолом об дерев’яну долівку:

— Велика пані, володарко київських земель, вибач нас! — тремтячим голосом заголосила Лютава прадавнім говором. — Аз бо не знала, куди шлях тримаємо! Помилуй, світла господине, не губи душі наші!

Ярослав лише насупився, стримуючи подив. Святослав і Бажана завмерли поруч, наче вкопані, не сміючи зробити й кроку. Велич сутності, що правила всіма потойбічними силами навколо Києва, просто придавлювала їх до землі.

Вечеря почалася в гнітючій мовчанці. Навки розносили дичину та густий, червоний як кров мед, але ніхто з друзів не наважувався торкнутися їжі. Лютава сиділа на краю лави, і її руки помітно тряслися, а Бажана зі Святославом просто мовчки дивилися в свої тарілки. Лише Ярослав, чий людський розум не мав вбудованих релігійних страхів перед прадавніми ідолами, спокійно спостерігав за подіями.

Кістяна Мати та Моровиця розмовляли між собою про високі, похмурі матерії Наві, абсолютно не звертаючи уваги на решту столу.

— Коли плануєш наступний мор, сестро? — байдуже питала сивоволоса володарка, підносячи кубок до губ. — Земля полян занадто багата на людей стала, треба б прорідити ниви.

— Незабаром, Матір, — спокійно відповідала Ледея. — Нехай спочатку навки твої вийдуть у світ Хрещеної Русі на русальний тиждень, зберуть данину, а вже під осінь я пущу першу пропасницю по селах.

Під час цієї легкої світської бесіди про смерть Кістяна Мати раптово зупинила свій важкий погляд на Ярославові. Вона примружила свої глибокі, темні очниці й глухо запитала:

— А повідай-но мені, отроче... Як там у Хрещеній Русі зараз зі смертністю? Чи багато душ до моїх засіків приходить?

Ярослав випрямився, зустрівшись із нею поглядом, і відповів спокійно, на староруський манір, але з холодною логікою свого минулого:

— Добре все, велика пані. Смертність там нині сильно знижена. Медицина на висоті, навчилися люди хвороби твої лікувати, та й чиста вода з теплом у кожній хаті стоїть. Живуть довго, вмирають рідко.

У ту ж секунду Кістяна Мати різко, з надприродною швидкістю підвелася з-за столу. Вона впритул підійшла до Ярослава, її довга, суха рука з залізною силою перехопила його обличчя за підборіддя, піднімаючи до себе. Ярослав відчув, як від її пальців віє могильним холодом, а шкіра обличчя наче німіє. Вона нахилилася низько, вдивляючись у його очі, але заговорила не до нього, а до Моровиці, що сиділа поруч:

— То ось воно що... Ти, мале стерво, все-таки заховала від мене чистокровну людину?!

Ледея миттєво підхопилася з місця, і її блакитні очі спалахнули прадавньою кригою:

— Ні, Велика Матір! Се просто мій слуга, він допомагає мені виходити у світ, у нас договір...

— Циць! — обірвала її Кістяна Мати, і її голос прогримів під високою стелею, змусивши свічки згаснути наполовину. Вона відпустила обличчя Ярослава, поважно випрямляючись. — Облиш ці казки для нижчих духів, Ледеє. Аз бо все бачу. Ти дуже сильно загралася у свої таємні ігри з межею. Якби ми не були знайомі від самого початку віків, і якби ти не була однією з великих богинь Наві, я б уже в цю саму хвилину здала тебе Чорнобогу з усім твоїм чистокровним скарбом!

Вона важко зітхнула, і її обличчя-череп стало ще похмурішим:

— Але я пам'ятаю свій борг. Ти врятувала мене, коли світлі боги Прави намагалися випалити мої київські капища дев'ять століть тому. Я — твоя боржниця, Ледеє, тому я не здам тебе нікому. Але слухай моє заповідне слово: ви зобов'язані зранку виїхати з мого терема. Я не дозволю затримуватися в Києві з чистокровною людиною довше, ніж на один день. Занадто великий ризик для моїх земель. Рушайте геть на світанку.

Моровиця різко кивнула, але по її стиснутих губах було видно, що вона неймовірно незадоволена таким зривом її планів.