Розділ 26. Київські ворота

Ранок зустрів їх густим полянським туманом, що пахнув вологою річковою травою та близьким сивим Дніпром. Команда піднялася ще до світанку. Багаття закидали сирою землею, коней перевірили й мовчки рушили на південь.

Ярослав їхав поруч із Бажаною. Його тіло вже не затискалося від кожного руху сірого коня, як учора. М'язи звикали до сідла, руки впевнено тримали поводи. Хлопець ловив себе на думці, що замість панічного пошуку «інструкцій» він просто слухає ритм ходи тварини, вчиться відчувати її, як відчував колись власне тіло. Світ Яві поступово переставав бути для нього чужим екраном — він ставав його новою, суворою реальністю.

Ближче до полудня ліси нарешті розступилися, і попереду, на високих зелених пагорбах, заблищав золотом і залізом величний Київ. Ярослав затамував подих. Гігантські дубові стіни, обковані залізом, глибокі рови та високі сторожові вежі, з яких майоріли княжі стяги — місто виглядало неприступною фортецею. Воно дихало силою, від якої віяло тисячолітньою історією.

Біля підніжжя пагорбів, де тракт підходив до закритих південних воріт, вишикувалася довга черга з купецьких возів, селянських підвод та подорожніх. Натовп гудів. Десятки озброєних княжих дружинників у важких кольчугах та блискучих шоломах прискіпливо перевіряли кожного, хто намагався увійти до міста.

Ледея, яка досі їхала мовчки, пригнувши голову в бляклій хустці, раптово притримала свого коня й порівнялася з Ярославом.

— Слухай сюди, чистокровний, — тихо, ледве чутно прошепотіла вона, і в її очах на мить проглянула залізна рішучість Моровиці. — Перед нами — полянська застава. Тутешні волхви та княжі відьми мають гостре око на чужу магію. Якщо вони відчують мою присутність — тракт перетвориться на криваве бойовище, і до Бакоти ми не дійдемо. Оглянь людей попереду. Прорахуй, як нам пройти через ворота без зайвих допитів. У тебе холодний розум, Ярославе. Зроби так, щоб нас не помітили.

Ярослав не став жартувати про перевірку документів чи митний контроль. Його обличчя стало серйозним. За останні тижні він навчився головному — бачити деталі й прораховувати поведінку істот.

Він випрямився в сідлі, пильно оглядаючи заставу. Хлопець помітив, що дружинники на воротах були втомленими від спеки, а старший митник — огрядний чоловік із пишними вусами — вельми охоче брав дрібне срібло від купців із дальніх земель, навіть не заглядаючи під навіси їхніх возів. Звичайна людська жадібність та втома — ось де була слабкість у цій оборонній системі.

Ярослав обернувся до Лютави:

— Лютаво, дістань із гаманця п'ять важких срібних монет, які ти забрала в лісових невдах. Святославе, порівняйся зі мною. Твоя могутня постать відверне увагу від Ледеї. Бажано, тримайся спокійно, наче ми просто повертаємося з далекого ярмарку.

Команда чітко виконала його наказ. Вони повільно підвели коней до старшого дружинника. Огрядний митник похмуро окинув їх поглядом:

— Хто такі? Звідки бредете в такий час? Що в клунках везете?

Ярослав упевнено виїхав наперед. Його голос звучав спокійно, без жодного дрожу:

— Гой єси, шанований господарю. Йдемо з дальніх чернігівських піль, ведемо сестер на київський базар. В клунках — лише сухі трави та лісові коржі на прожиток. Оглядати нас — тільки час втрачати, бачиш же, скільки возів за нами стоїть.

З цими словами Ярослав непомітно перехопив із рук Лютави важкі срібні монети і спритним рухом опустив їх прямо в широку долоню митника. Срібло приємно важко звякнуло.

Вусатий чоловік миттєво стиснув пальці. Він зиркнув на Святослава, чиї широкі плечі закривали біляву дівчину в бляклій хустці, оцінив спокійний погляд Ярослава і задоволено хмикнув:

— Добре... Бачу, люди ви чесні, подорожні. Проходьте, не затримуйте тракт.

Важкі дубові ворота з рипінням відчинилися, пропускаючи їх усередину. Команда повільно рушила кам'яною бруківкою великого Києва. Ярослав непомітно видихнув, відчуваючи, як перша серйозна перешкода залишилася позаду. Його тверезий розрахунок спрацював ідеально, без жодної магії, на звичайній людській психології. Вони увійшли в нову, небезпечну локацію князя, де на них уже чекали нові таємниці Ледеї.