Розділ 25. Уроки верхової їзди та дорожня тиша

Ранок зустрів команду прохолодним туманом, що клубився над заповідними луками Іскоростеня. На подвір'ї Княжого дому вже панував рух: маленькі кудлаті Домовики зі стайні спритно вивели п'ятьох звичайних коней, осідланих і готових до тривалого переходу.

Святослав упевнено перехопив повіддя свого гнідого, Бажана з Лютавою теж без жодних зусиль наблизилися до тварин — для лісових жителів це був базовий протокол пересування. І лише Ярослав застиг на місці, розглядаючи великого сірого коня з повним заціпенінням. Програміст усередині нього гарячково шукав у базі даних хоч якийсь алгоритм керування цим живим транспортом, але система видавала абсолютний нуль.

— Е-е-е... Хлопці, у нас технічний збій, — сучасною мовою промовив Ярослав, ніяково потираючи потилицю. — Я їздити на конях взагалі-то не вмію. У моєму світі для цього є таксі, метро або машини.

Ця заява викликала вельми змішані відчуття у команди. Бажана здивовано підкинула брови, Святослав тихо хмикнув, а Лютава приречено зітхнула, розуміючи, що їхній швидкісний квест до Києва опинився під загрозою гальмування.

У цей момент із терема до них вийшла звичайна дівчина. На ній був старий, бляклий людський одяг, проста хустка, а обличчя здавалося рум'яним і нічим не примітним. Навіть її русяво-біляве волосся тепер виглядало тьмяним. Маскування було ідеальним.

— Гой єси, подорожні, — просто мовила вона, оглядаючи команду. — Чому застигли на порозі? В чому проблема?

— Яро не може їхати, шанована Ледеє, — тихо відповіла Лютава, схиливши голову. — Смертний не знає, як правити конем.

В ту ж секунду проста селянська дівчина різко, блискавично змінилася на очах. Текстура маскування зламалася: її волосся вмить спалахнуло сніжною білизною, а очі налилися прадавньою кригою, ставши майже прозорими. Від неї знову війнуло таким смертельним холодом, що Домовики в страху повтікали назад до стайні.

— Від цього чистокровного одні проблеми в дорозі! — просичала Моровиця, і її блакитний погляд прикував Ярослава до землі. — Але час не чекає, межа закривається. Їхати треба негайно, тож навчиться прямо в дорозі! Жити схоче — втримається в сідлі.

Тієї ж миті вона знову згасла, повернувши подобу звичайної дівчини в старому одязі. Всі присутні були щиро шоковані такою миттєвою зміною сили, але, пам'ятаючи про суворий наказ мовчати, не подали виду. Святослав підійшов до Ярослава, підсадив його на сірого коня і міцно всунув повіддя в руки:

— Тримайся ногами за боки, Яро, і спину рівно держи. Кінь сам ітиме за моїм гнідим.

З цими словами караван нарешті виїхав за ворота палацу і рушив трактом.

Перші години дорога йшла тихо і спокійно. Ярослав, хоч і почувався на коні як незахищений юзер на підозрілому сайті, поступово почав уловлювати ритм рухів тварини. Вони мірно просувалися повз безкраї заповідні поля Ледеї, де колосилося густе жито.

Раптом, коли вони порівнялися з крутим пагорбом, одна з Полудниць, яка працювала в полі, раптово зупинилася і підняла голову. Вона втупилася своїми чорними порожніми очницями прямо в Ярослава і страшно, хижо посміхнулася, оголивши гострі зуби. Хлопець від несподіванки так сіпнувся, що ледь не впав із коня, втративши рівновагу. Проте Святослав вчасно перехопив його вуздечку, вирівнюючи хід. Все обійшлося, і вони, не збавляючи темпу, поїхали далі, залишаючи примару позаду.

З рідних земель Моровиці вони виїхали вже після обіду, перетнувши невидиму межу її прямого магічного впливу, і вивели коней на широкий Київський тракт. Навколо панувала повна, гнітюча тиша. Навіть птахи в чагарниках узбіччя не співали, відчуваючи важку ауру їхньої прихованої супутниці.

Атмосфера в команді стала настільки напруженою, що Бажана не витримала. Їй, як лісовій діві, ця мертва мовчанка тиснула на мозок. Вона вирішила якось розбавити обстановку, прискорила свого коня і порівнялася з Полуночницею:

— Лютаво, а підкажи... Чи далеко ще до полянських земель? Я чула, там річки вельми широкі, і риба в них дивна водиться. Чи правда се?

Вона намагалася говорити про те, про се, завести просту розмову ні про що, але Лютава лише косо зиркнула на біляву дівчину в старому одязі, яка їхала попереду. Полуночниця чудово розуміла, з якою сутністю вони ділять тракт, і вести пусті балачки при самій Моровиці вважала смертельним багом.

— Не знаю я про рибу, Бажано, — сухо, майже грубо відрізала Лютава. — Не час зараз про річки думати. Нам би коней до темряви не загнат.

Діалог миттєво затух. Бажана ображено замовкла, повернувшись до Ярослава, який лише підбадьорливо стиснув її долоню.

На ніч вони вирішили зупинитися в невеликому густому лісочку неподалік від тракту. Святослав хутко назбирав сухого хмизу, і невдовзі посеред галявини затишно затріщало багаття, відганяючи нічні тіні. Команда швидко повечеряла сухими коржиками та заснула, втомлена важким переходом. Ярослав міцно обійняв Бажану, і обоє вони поринули в сон.

Біля вогню залишилися тільки двоє — Моровиця, яка сиділа нерухомо, наче статуя, вдивляючись у полум'я, та Лютава, чий заповідний час Полуночниці якраз настав.

Лютава довго мовчала, підкидаючи гілки у вогонь, але врешті-решт пересилила свій страх. Вона повернула голову до білявки і тихо, шанобливо заговорила прадавньою мовою:

— Повідай мені, Ледеє... Чому шанована пані найняла саме нас? Навіщо тобі, великій богині мору, захист простих духів бору та вовкулаки, який ледве звіра позбувся? Чому ховаєшся від світу в цих бляклих шатах?

Моровиця повільно перевела свої прозорі блакитні очі на Полуночницю, і в глибині її зіниць відбилося дике полум'я багаття.

— На те були свої причини, Лютаво, — холодно, але без гніву відказала Ледея прадавнім говором. — Світ змінюється, і старі стежки стають небезпечними навіть для богів. Велика гра вимагає невидимих фігур. Але не бійся, Полуночнице, і умисел свій заспокой. Ти вірно тримаєш договір таємниць Павучої Матері, а я вмію шанувати прадавні закони межі. З тобою і твоїми лісовими друзями нічого не станеться у дорозі, доки моє слово тримає цей тракт. Спи спокійно.