Розділ 22. Палац на трьох

Служниця з мертвено-холодною посмішкою мовчки провела Ярослава назад до його кімнати. Щойно важкі дубові двері зачинилися за його спиною, хлопець опинився в обіймах Бажани. Донька Лісовика міцно притислася до його грудей, а поруч на лавах, напружені як струни, сиділи Лютава та Святослав.

— Яро! Ти цілий? Що вона тобі зробила? — швидко заговорила Бажана, заглядаючи йому в очі.

— Все гаразд, я цілий, — Ярослав м'яко заспокоїв дівчину і одразу повернувся до Полуночниці. — Лютаво, скажи мені по честі, хто ці бліді жінки, що ходять тут як заведені роботи? Твій аналізатор може їх розпізнати?

Лютава похмуро звела чорні брови, її пальці нервово перебирали край плаща.

— Се Лихоманиці, Ярославе, — тихо відповіла вона прадавньою мовою. — Вірні прислужниці й менші сестри трьох великих Лихоманок — Трясовиці, Пропасниці та Моровиці. Вони тчуть хвороби й виконують волю своїх володарок. Але оскільки я саму хазяйку цього палацу ще в очі не бачила, то не можу тобі точно сказати, хто саме з цих трьох сестер затягнув нас у свої сіті. Повідай краще, де ми? Що ти дізнався на тому сніданку?

Ярослав сів на край ліжка, збираючи думки докупи.

— Ми в Іскоростені. Ця білява жінка сказала, що тут її прадавні володіння, її особиста заповідна земля, де вона править віками.

Лютава чітко кивнула, і на її обличчі прорізалося розуміння:

— Все збігається... Саме біля Іскоростеня три великі сестри збудували свої кам'яні палаци і мають свої кревних землі. Тож тепер залишилося дізнатися, хто саме з них перед тобою постав. 

— Вона білява, — додав Ярослав, намагаючись дати більше вхідних даних. — У неї майже прозорі, блакитні очі. Лякаюче красива.

Лютава лише важко зітхнула й похитала головою: 

— Се нам не поможе, отроче. Усі три сестри мають таку лілейну зовнішність, крижане волосся та світлі очі. Спадковість у них одна, та тільки лиця і норови різні.

— І що ж нам тепер удіяти? — з острахом запитала Бажана, стискаючи руку Ярослава.

— Господиня поставила ультиматум, — похмуро відповів Яр. — Вона сказала, що ми залишаємося тут у будь-якому випадку. Або як любі гості в шовках, або як в'язні під вартою у підземеллі. Шляху назад на тракт немає.

Святослав, який досі мовчав, важко спирався ліктями на коліна. Його карі очі після ритуалу були спокійними, але в них читався залізний чоловічий розрахунок:

— Якщо так, то єдиний наш варіант — залишитися тут як гості. Будемо коритися її правилам, не лізти на рожон і прямо на місці дізнаємося, що саме цій господині від нас потрібно. Іншого виходу вона нам не лишила.

Невдовзі Лихоманиці принесли їм обід прямо в кімнату. Їжа була вишуканою, на срібних тарілях, але напруга за столом росла з кожною хвилиною — кожен відчував себе мухою в красивому срібному павутинні. Коли з обідом було покінчено, одна зі блідих служниць зупинилася біля дверей і проскрипіла:

— Господиня дозволяє вам пройтися і прогулятися садом. Не гоже гостям сидіти у чотирьох стінах.

Мандрівники перезирнулися і погодилися. Їм потрібна була розвідка локації.

Вийшовши на подвір'я, Ярослав знову вразився масштабам. Це був не просто будинок — се був величезний Княжий дім у прадавньому стилі, витесаний з масивного дуба та білого каменю, з високими вежами, теремами та критими переходами. Сад навколо палацу цвів буйним цвітом: старі яблуні та груші наливалися солодким запахом, а за високою огорожею саду розкинулося безкрає пшеничне поле, де в променях сонця мірно працювали десятки Полудниць, виблискуючи залізом серпів.

У самому саду поралося багато служниць — звичайних лісових мавок або напівмавок, які підрізали кущі, а біля великої стайні Ярослав помітив маленьких, кудлатих Домовиків, що чистили коней та розкладали сіно. Все працювало як чітко налагоджений, багатий механізм. Гуляючи стежками, друзі тихо розмовляли, вдивляючись у кожну деталь і намагаючись зрозуміти, яка саме з трьох страшних сестер володіє цим раєм на землі.

Під вечір, коли небо над Іскоростенем почало наливатися багрянцем, до них знову підійшла Лихоманиця.

— Ярославе, — холодно мовила вона. — Господиня кличе тебе на вечерю. Стіл накритий.

Бажана миттєво підхопилася, її очі заблищали від упертості:

— Я піду з ним! Я не залишу його одного!

Служниця різко повернула до неї бліде обличчя і суворо обірвала на пів слові:

— Ні. Господиня бажає бачити тільки чистокровного. Тобі ходу немає.

Бажана ображено стиснула кулаки, але, глянувши на Ярослава, тихо попросила служницю:

— Тоді дозволь мені хоча б залишитися в його кімнаті? Я чекатиму на нього там, доки він не повернеться.

Лихоманиця на мить задумалася і сухо кивнула:

— Се можна. Ходімо.

Ярослав знову йшов тими ж білокам'яними коридорами до знайомої їдальні. Білява господиня чекала на нього в тому ж кріслі, і срібні свічники вже горіли, кидаючи відблиски на її розкішне біле волосся.

Хлопець сів навпроти, вирішивши не ходити навколо коду, а крити прямо в лоб.

— Хто ти? — запитав він, фіксуючи її блакитний погляд. — Яке твоє справжнє ім'я з трьох?

Дівчина тихо, задоволено засміялася, і цей звук ехом пройшов під високою стелею:

— Ой, які ми швидкі, чужинцю... Спочатку розкажи мені, про що ти сам думаєш? Хто я, на твій людський умисел?

Ярослав не став гратися в хованки:

— Моя супутниця каже, що цей палац належить одній із трьох великих сестер-Лихоманок. Трясовиці, Пропасниці або Моровиці. Я вважаю, що ти — одна з них.

Білявка загадково посміхнулася, і в її очах мигнув небезпечний вогник:

— Нехай се поки що залишиться таємницею, Ярославе. Всьому свій час. Повідай мені краще про своє життя там, за межею. У Хрещеній Русі. Мені вельми цікаво, як нині живуть чистокровні люди.

Ярослав, розуміючи, що це частина переговорів, почав розповідати. Він говорив про свій світ, про комп'ютери, про те, що він айтішник і пише складні коди для безпеки серверів, про великі гроші, які він там заробляв, і про те, як сильно він прагне повернутися до свого звичного, системного життя.