Розділ 19. Гра Рожаниці та раціональний розрахунок

Ранок у чернігівському шинку почався без стуку. Антипко виник прямо посеред загальної зали, коли наші герої якраз допивали ранковий узвар. Хлопчина задерикувато підмигнув компанії, яка все ще ховала під очима тіні палкої ночі, і кивнув на двері:

— Збирайтеся, лісові. Велика Матір згодна з вами зустрітися. Наказала вести негайно.

Команда зібралася за лічені хвилини. Антипко впевнено вів їх через лабіринти чернігівських вуличок, поки вони не зупинилися біля великого, добротного будинку, оточеного квітучим садом. На порозі мандрівників зустріла неймовірно гарна жінка. Проте її краса викликала легкий страх: обличчя здавалося нелюдським — занадто симетричне, занадто ідеальне, без жодної вади, наче виточене з найчистішого мармуру. Навколо неї, голосно сміючись, бігала ціла купа маленьких дітей.

Жінка приязно посміхнулася подорожнім:

— Вітаю вас у моїй обителі, гості. Але перед тим, як серйозні розмови вести, давайте ми з вами поснідаємо і трошки познайомимося.

Вона повернулася до хлопчика з дивними червоними очима, який крутився поруч, і м'яко промовила:

— Чужане, підіди-но. Передай іншим діткам, що сьогодні я буду снідати окремо від них, у великій їдальні.

Маленький Чужан помітно засмутився, опустивши голову, але слухняно кивнув:

— Добре, Матір... Я перекажу іншим твої слова.

Вони пройшли до світлої їдальні, де на великому столі вже стояли миски з гарячою кашею, свіжий хліб та глеки з молоком. Поки розсідалися, Антипко якось дивно й безшумно зник — ніхто з героїв навіть не зрозумів, у яку мить бісеня розчинилося в повітрі. За столом залишилися вп'ятьох.

Велика Матір сіла на чолі столу, окинула всіх своїм глибоким, всевидячим поглядом і лагідно заговорила старослов'янською:

— Що ж, подорожні, повідайте мені ваші імена. Звідки ви і як вас кликати?

Бажана, вирішивши проявити лісову хитрість, весело посміхнулася і відкрила рота, щоб назватися вигаданим ім'ям, але жінка лише тихо хмикнула.

— Бажано, навіть не намагайся мене обманути, — м'яко зупинила її вона. — Я прекрасно знаю ваші справжні імена. І твоє, і Лютави, і Святослава, і твоє, чистокровний Ярославе. Моє питання — се просто ввічливість, аби розмову зав'язати та познайомитися.

Уся компанія в одну мить напружилася. Ярослав відчув, як по спині пробіг холодок: Firewall цієї жінки пробивав будь-який проксі-сервер. Брехати їй за потреби вони не зможуть.

— Я знаю, що кожен із вас хоче від мене отримати, — продовжувала Матір, неквапливо наливаючи молоко. — З приводу тебе, Святославе... Твою біду мені виправити вельми легко. Звісно, смерть твоєї сім'ї я не скасую, але звіра твого приборкаю. Для сього тобі потрібно сьогодні вночі просто прийти до мене. Я проведу певні магічні дії, зв'яжу твою кров, і ти більше ніколи не завдаш шкоди невинним.

Святослав вражено завмер, не вірячи своїм вухам. Жінка повернулася до доньки Лісовика:

— З приводу тебе, Бажано... Я можу дати тобі декілька додаткових років волі, без управління твоїм бором. Але ти повинна добре розуміти, дівчино: се нічого кардинально не змінить. В усьому нашому світі є непорушні закони, і всі жителі — і Прави, і Яві, і Наві — повинні їх неухильно дотримуватися. Рано чи пізно ти станеш Боровою Матір'ю.

Бажана, яка уважно ловила кожне слово, раптом зачепилася за одну деталь:

— Ти згадала і Прав також... Чому ти заговорила саме про богів Прави? Хто ти, Велика Матір?

Жінка загадково посміхнулася, і в її очах на мить проблиснуло прадавнє, космічне світло.

— Бо я одна із богинь Рожаниць, — спокійно відповіла вона. — Тієї сили, що завідує долями новонароджених дітей та плете нитки людського життя. Я перебуваю тут, у Чернігові, заради того, щоб доглядати за душами померлих нехрещених немовлят, яких у Яві вважають Потерчатами. Але постійно представлятися всім як велика богиня мені просто наскучило. Тим паче, що вся ця пишнота для мене неважлива, вона лише додає зайвого клопоту та молитов. Тому я й вигадала для себе таку просту роль — Матір Потерчат.

«Чому вона нам про все це розповідає? — пронеслася в голові Ярослава тривожна мить. — Богиня такого рівня просто викладає нам свої карти? Тут точно є підвох...»

Рожаниця раптом дзвінко засміялася і подивилася прямо в очі Ярослава:

— Ти занадто голосно думаєш, чистокровний!

Вона обвела всіх присутніх веселим поглядом і додала:

— Ви ж розумієте, що ви мені нічого не зробите? Я безсмертна богиня, і зараз ви мені просто цікаві як фігури на дошці. Окрім того всього, я — світла богиня. Тому поклоніння такого, як Ярослав, було б для мене дуже доречним. Але на жаль... він чоловік. А я не відповідаю за чоловічі долі. Я можу приймати поклоніння та офіру тільки від жінок. Причому від жінок-матерів.

Вона перевела свій важкий, зацікавлений погляд на Бажану:

— Тож було б вельми добре, Бажано, якби ти трошки більше часу проводила з Ярославом у ліжку. Давно вже в нашому світі не народжувалося дітей від чистокровної людини... Я була б дуже рада, якби ти змогла завагітніти від нього. Тоді б ти стала моєю вірною, сильною жрицею на той час, поки не прийде пора тобі стати новою Боровою Матір'ю.

Ярослав відчув, як усередині все напружилося від обурення. Його знову намагалися використати як племінного інструмента.

— Якщо я вам особисто не потрібен як юніт, — різко перебив її Ярослав сучасною мовою, — то може ви б могли просто відправити мене назад? У мій світ. Додому.

Рожаниця підперла красиву голову рукою, і в її очах прорізалася щира цікавість:

— А чи справді ти хочеш у свій світ знову, Ярославе? Подивись навколо: у тебе тут з'явилися вірні друзі, кохана жінка, яка ділить із тобою ніч... Чому ти не хочеш залишитися тут, у Яві?

— Тому що там моє життя! — гаряче почав пояснювати Ярослав. — У мене там батьки, яких я люблю. У мене там друзі, у мене там крута високооплачувана робота, я там багатий і успішний! У мене там все моє життя, розумієте? А тут я ніхто, я посуд мию за мідяки!