Розділ 18. Чернігівські контрасти та Антипкові вісті

Чернігів зустрів мандрівників гулом великого ярмарку, стукотом ремісничих молотів та величними синіми банями давніх храмів, які в цій частині Яві сусідили з похмурими капищами та темними вежами магічних кланів. 

Завдяки важкому шкіряному гаманцю Лютави, в якому приємно дзвеніло відібране в лісових невдах срібло, фінансова криза їм більше не загрожувала. Невдовзі на одній із затишних чернігівських вуличок вони знайшли просторий двоповерховий шинок. За його стійкою, весело підморгуючи гостям, панував справжній Чорт — худий, рухливий, із хитрими вугільними очима, цапиною борідкою та довгим хвостом, який він спритно ховав під кафтаном. Ярослав навіть оком не моргнув, коли господар назвав ціну. Вони зняли дві просторі кімнати на другому поверсі, кинули речі й одразу ж повернулися до головного завдання — пошуку Матері Потерчат.

Проте перші години пошуків виявилися суцільним провалом. Ярослав намагався підходити до торговців, Бажана розпитувала дівчат біля яток, а Святослав заглядав до місцевих ковалів. Щойно вони згадували Матір Потерчат, люди й напівкровки миттєво мінялися в обличчі. Одні просто жахалися й відверталися, інші крутили пальцем біля скроні, шепочучи прадавньою мовою:

— Та навіщо воно вам треба, божевільні? Се ж Велика Матір, володарка нехрещених душ! Хто її шукає — той смерті своєї прагне! Тікайте краще, поки живі!

Але наші герої не здавалися. Вони продовжували кружляти ринком, збираючи крихти інформації. Проходячи повз ятку старого ювеліра, Ярослав раптом зупинився. На оксамитовій тканині лежало розкішне намисто зі шліфованого річкового перламутру та дрібних бурштинових крапель, які на сонці здавалися теплими, як лісовий мед. Ярослав згадав ті кілька срібних монет, які він чесно заробив важкою працею на кухні у Герасима. Цих грошей якраз вистачало. Без жодних роздумів він віддав монети торговцю, надійно сховав прикрасу в кишеню худі й вирішив подарувати її Бажані ввечері, коли вони залишаться наодинці.

Коли сонце почало сідати за оборонні вали Чернігова, виснажені подорожні повернулися до свого шинка. Щойно вони переступили поріг, рогатий хазяїн тихо свиснув і кивнув козиним рогом у бік кутового столика:

— Ей, лісові! За отим столиком вас купу часу чекають. Наполегливо просили передати.

Мандрівники напружилися. Вони повільно підійшли до вказаного місця й побачили, що за столом сидить зовсім молодий хлопчина, майже підліток. У нього були кудлаті чуприни, задерикуватий ніс і неймовірно швидкі, лукаві очі. Він весело жував сушене яблуко і, побачивши команду, приязно вискалив зуби:

— Доброго дня вам, подорожні! Я Антипко, — представився хлопчина, і в його голосі прорізалися суто бісівські нотки. — Мене прислала до вас сама Матір Потерчат. До її вух уже донеслися чутки, що якісь дивні гості з прадавнього бору шукають її по всьому Чернігову. Тож не тримайте камінь за пазухою, кажіть прямо: що вам від неї треба? Я все слово в слово передам. І якщо Велика Матір погодиться, вона з вами поспілкується особисто.

Лютава виступила вперед, закриваючи собою Ярослава, і заговорила строго, на старослов'янський манір:

— Передай своїй господині, Антипку, що у нас є кілька вельми поважних проблем, які треба вирішити тільки з нею віч-на-віч. Справа стосується межі та контракту духів. Скажи, що у нас є чим заплатити за її ласку, золото та срібло маємо. Ми хочемо говорити з Матір'ю напряму, без посередників.

Антипко хитро кивнув, підкинув у повітрі останній шматок яблука, зловив його ротом і легко підвівся з-за столу.

— Добре, красуне. Буде зроблено. Чекайте тут і носа на вулицю не висувайте, — кивнув він і вмить вискочив із шинка, розчинившись у вечірніх сутінках міста.

Тепер їм залишалося тільки чекати. Ярослав відчув, як напруга нарешті трохи спадає, і непомітно кивнув Бажані, відзиваючи її в найтемніший куток зали, за велику дерев'яну колону.

— Тримай, це тобі, — тихо сказав він сучасною мовою, дістаючи з кишені перламутрове намисто.

Бажана аж зойкнула від радості. Її карі очі засяяли, вона обережно взяла прикрасу в руки, розглядаючи, як бурштин ловить блиски свічок. Вона миттєво застібнула його на своїй шиї й палко притислася до Ярослава.

— Ой, Яро... яке ж воно гарне! Дякую тобі! — прошепотіла вона.

Ярослав посміхнувся, обійняв її за талію і заговорив тихо, серйозно:

— Знаєш, Бажано... У нашому світі, звідки я прийшов, є така штука. Називається «стосунки». Це коли хлопець і дівчина дуже подобаються один одному, коли між ними спалахує щось справжнє. Вони тоді проводять весь час разом, спілкуються, підтримують один одного, дбають і стають парою перед усім світом. Повністю довіряють.

Бажана уважно вислухала його, закинула руки йому на шию і лукаво примружилася:

— Стосунки? Хм, мені се вельми подобається, Яро. То що, виходить, ми тепер з тобою у стосунках за твоїм людським звичаєм?

— Виходить, що так, — кивнув Ярослав, відчуваючи, як серце починає битися частіше. — І тому... я пропоную тобі сьогодні ночувати разом зі мною. В окремій кімнаті. Тільки ти і я. Згодна?

— Згодна, мій Яро, — гаряче відповіла дівчина і швидко відійшла до Лютави, щоб попередити старшу подругу про зміну локацій. — Лютаво, ми сьогодні з Яром заберемо першу кімнату собі. Будемо ночувати разом.

Полуночниця розуміюче кивнула, а потім повільно повернулася до Святослава, який стояв поруч і ніяково переминався з ноги на ногу. На губах Лютави з’явилася хижа, неймовірно зваблива посмішка нічного духа. Вона підійшла впритул до кремезного вовкулаки, торкнулася пальчиком його мускулистих грудей і прошепотіла:

— Ну що, сірий... Виходить, ми сьогодні з тобою в другій кімнаті ночуємо разом. Тож я так розумію, сьогодні я не буду спати зовсім... і зовсім не через мою Полуночну роботу. Що скажеш?

Святослав у ту ж секунду спалахнув густим рум'янцем, який залив навіть його шию. Потужний боєць, який міг завалити вепря, повністю капітулював перед чарами Лютави. Він судорожно ковтнув слину, але його жовтуваті очі блиснули гарячим вогнем.