Розділ 17. Нові союзи та тіні

Ніч огорнула табір важким, прохолодним покривалом. Вози купців стояли колом, багаття майже догоріло, лишаючи по собі тільки червоні зіниці вугілля. Поки чоловіки спали, дві лісові діви відійшли трохи далі в тінь старезної верби.

— Лютаво, — тихо заговорила Бажана, крутячи в пальцях стеблину нічної трави. — Повідай мені по честі... Чи мала ти колись, за старих віків, стосунки з чоловіком? Ну, з людиною чистокровною?

Полуночниця тихо хмикнула, і її чорні очі блиснули в темряві.

— Мала, дівчино, — розпевно відповіла вона. — Вельми давно се було, ще коли межі не тримали нас так міцно. І скажу тобі — се доволі цікавий досвід. Смертні чоловіки можуть дати нашому брату те, чого ми, духи, не маємо. Щось зовсім нове, свіже, палке... Їхнє життя коротке, тому вони кожну хвилину п'ють до дна. А чому ти питаєш, Бажано? Чи не на нашого лісового гостя око поклала?

Дівчина густо почервоніла, вдячна нічній темряві, що приховувала це.

— Сподобався він мені, Лютаво. З самого початку, як у бору зустріла. Я ж бо спочатку хотіла його просто хитрощами до себе в лісову хатинку затягнути, зв'язати чарами та й залишити там назавжди, як іграшку. Але коли він затявся мандрувати — се так перегукнулося з моїм власним бажанням волі, що я вирішила піти з ним. Та тільки... — Бажана незадоволено смикнула плечем. — Хлопець на мене уваги не звертає! Дивиться як на дитину, про якісь свої коди думає. Мене се вже відверто бісить!

Лютава тихо, грудно засміялася, прикриваючи рота долонею:

— Тю, дурна! Так мабуть ти сама повинна щось робити, а не чекати, поки чистокровний здогадається? Вони ж у своєму світі звикли, що все логічно має бути. Почни гру першою.

Наступний день перетворився для Ярослава на суцільну зону непередбачуваних жіночих маневрів. Бажана змінила тактику: її глузування зникли, поступившись місцем відвертому, гарячому флірту. Вона то випадково торкалася його плеча, коли віз підскакував на вибоїні, то заглядала в очі надто довго, то поправляла йому комір худі, затримуючи пальці на шиї.

Ярослав, занурений у свої логічні схеми, спочатку взагалі не розумів, що відбувається, списуючи все на «дивні звички лісових дівчат». Проте, коли Бажана під час обіду грайливо відкусила шматочок від його перепічки, прямо з його рук, до нього нарешті дійшло. Програма перезавантажилася. Ярослав посміхнувся, його айтішна стриманість капітулювала перед чоловічим інстинктом, і він увімкнувся в гру — почав жартувати у відповідь, підмигувати та фліртувати так, що у майбутньої Борової Матері аж подих перехоплювало.

Увечері, коли табір знову вкладався спати, Бажана знову прибігла за порадою до старшої подруги.

— Ну, що далі вдіяти? — гаряче шепотіла вона Полуночниці. — Він відповідає на мої слова, посміхається...

— А далі — іди до нього вночі, — хитро підмігнула Лютава. — На його спальне місце. Він он як навмисно ліг трошки далі від купців, ближче до чагарників. Там вас ніхто не почує. Оберни ніч на вашу користь, дівчино. Займіться чимось куди цікавішим, ніж балачки.

Бажана чітко розуміла, про що говорить подруга — сестри-мавки в лісі не раз ділилися з нею такими таємницями. Вона рішуче кивнула.

Ярослав лежав на ведмежій шкурі під відкритим зоряним небом і не міг заснути. Раціональний мозок без упину прокручував загрози: Полудниця пішла здавати його Темним Силам, Firewall пробито, якщо його затримають у цьому світі — він ніколи не побачить дому. Попереду Чернігів, де сидить Моровиця... Його чітке бажання повернутися до нормального життя ноутбуків та кави зараз боролося з глибокою тривогою.

Раптом трава поруч зашелестіла, і на його шкуру тихо присіла Бажана. Її волосся пахло лісовою чебрецем, а карі очі в світлі місяця здавалися величезними. Ярослав цього зовсім не очікував. У його сучасному світі правила дейтингу були іншими, але... дівчина йому по-справжньому подобалася. До того ж, він уже рік був без стосунків.

— Ходімо звідси, — тихо прошепотів він, підводячись. — Відійдемо трошки далі від возів.

Вони сховалися за густими кущами глоду, де нічне повітря здавалося теплим і солодким. Без зайвих слів Ярослав притягнув її до себе. Були тільки палкі, солодкі поцілунки, від яких паморочилося в голові, ніжні доторки гарячих долонь до лілійного тіла і тихий, щасливий шепіт, що губився в нічній траві. Вони провели цю ніч разом, лишивши всі страхи позаду межі.

Наступного ранку табір прокидався під перші промені сонця. Ярослав вийшов до возів максимально задоволений, із легкою посмішкою на обличчі. Бажана йшла поруч — так само задоволена, сяюча, наче налита молодим золотом ниви. Світилися обоє так, що приховати нічого не вдалося.

Святослав, який уже розчісував коней, раптом повів носом, принюхуючись. Завдяки своєму гострому вовчому нюху він умить зчитав нові запахи між цими двома. Вовкулака лукаво посміхнувся у свої русяві вуса і тихо засміявся, дивлячись на Яра.

— Чого шкіришся, сірий? — хмикнув Ярослав, проходячи повз нього. — Заздрити треба мовчки.

Але хто дійсно заздрив у цей момент — так се Лютава. Вона стояла в тіні, спостерігаючи за щасливою парою. Хлопець-чистокровний дійсно був вельми цікавим, і їй, як дорослій Полуночниці, теж хотілося б спробувати його палкої людської енергії. Але Бажана була молодшою, їй усе се було в новинку, тож Лютава вирішила поступитися. Тим паче... у неї під боком був Святослав. Кремезний, мускулистий вовкулака візуально подобався Полуночниці навіть більше за худорлявого айтішника Ярослава. Дівчина хитро посміхнулася, збираючись підійти до парубка й трошки погратися з його вовчим єством, але всі їхні плани в одну мить розсипалися на попіл.

Коні біля першого воза раптово дико заіржали і встали на диби. Повітря на дорозі перед караваном умить посіріло, налилося смородом гару, сірки та підземного вогню.

Прямо посеред тракту з гарячого марева постала Пекельниця — страшний дух підземного світу. Її шкіра була темною, наче обпалена глина, а очі горіли справжнім пекельним полум'ям. Вона впірилася поглядом прямо в Лютаву.