Розділ 16. Полуденний маркер

Час у Яві не вираховувався хвилинами, він вимірювався подіями. Через два дні, коли ярмарок у Глибоких Ріках остаточно згорнувся, великий торговий караван із двох масивних возів готовий був рушати на Чернігів. Купці — міцні чоловіки з хитруватими очима та важкими дубинами на поясах — охоче прийняли до себе Святослава як охоронця, а за компанію взяли й Бажану з Яром. Лютава ж, як і належало Полуночниці, доки сонце стояло в зеніті, трималася тінню під навісом воза, загорнувшись у свій темний плащ.

Перед тим, як перше колесо рипнуло по Чернігівському тракту, Бажана та Лютава затиснули Ярослава у кутку між мішками з зерном. Настав час чергового інструктажу.

— Слухай сюди, Яро, — суворо заговорила Бажана, загинаючи пальці. — Дорога — се межа. На ній твій людський розум має забути про свої звички. Не відповідати голосам у темряві, хто б не кликав. Не називати нікому чужому справжню ціль дороги. Наше місто — Чернігів, але для всіх ми йдемо просто на базар. Не піднімати жодних знахідок на перехрестях — там відьми хвороби лишають.

Лютава нахилилася ближче, і її очі недобре блиснули з-під каптура: — І найголовніше, Ярославе. Якщо в дорозі тебе тричі покличуть на ім'я з-за спини — не обертайся. Обернешся на третій раз — душу вирве разом із подихом. Зрозумів?

— Протокол безпеки записано, — похмуро відповів Ярослав.

На цьому інструктаж закінчився, вози рушили, і караван направився у бік Чернігова.

Перший день у дорозі минув дивно спокійно. На них ніхто не нападав, тракт під колесами був сухим, а лісові масиви мінялися безкраїми луками. Торговці між собою весело шуткували, перегукувалися з возів, пригощали наших героїв сушеним м’ясом та розпитували про лісове життя. На обід зупинилися біля чистого джерела — їжа була смачною, атмосфера затишною, звичайна дорожня рутина.

Проте на одному з дальніх перехресть Ярослав раптом помітив на обрії дивну, бліду постать, що стояла на самому краю дороги. Вона з’явилася буквально на мить і швидко зникла в мареві гарячого повітря. Ярослав, списавши все на міраж та втому, не передав цьому значення. Вони поїхали далі.

Справжній системний збій стався наступного дня.

Опівдні караван зупинився на обід біля розлогих пшеничних полів. Сонце пекло немилосердно, застигши в зеніті. Ярослав сидів на трава, жуючи перепічку, як раптом знову помітив ту саму постать посеред колосків. Тепер вона стоїть ближче. І вона здалася йому дивно, лякаюче знайомою.

В ту ж мить один із купецьких старших, який розпрягав коней, застиг. Він різко повернувся в той самий бік, куди дивився Ярослав, бліднучи на очах. Купець хутко штовхнув ліктем свого товариша, показуючи пальцем на поле. Той занімів і так само мовчки, по ланцюжку, передав знак іншим.

За якусь хвилину весь табір замовк. Люди, напівкровки, Святослав — усі завмерли, наче вкопані. Ярослав уже відкрив був рота, щоб запитати, що за чортівня тут коїться, але Бажана, яка опинилася поруч, міцно притиснула палець до його губ і тихо показала очима: мовчи і чекай.

Раптом постать на полі повільно розвернулася. Ярослав зустрівся з нею поглядами, і всередині в нього все захололо. Обличчя істоти миттєво спотворилося, витягуючись у страшну, безжальну морду з гострими зубами.

Се була та сама Полудниця з полів Житньої Баби. Вона впізнала його.

Дівчина-монстр страшною посмішкою оскалила пащу і раптом із неймовірною, надприродною швидкістю кинулася прямо до Ярослава, розсікаючи пшеницю своїм величезним залізним серпом.

— Назад! — викрикнула Бажана, виймаючи свій лісовий ніж. — Геть, примаро! — Лютава в ту ж секунду вискочила з тіні воза, викидаючи вперед руки з нитками таємниць.

Дівчата кинулися їй напереріз, намагаючись заблокувати істоту, але Полудниця навіть не уповільнила ходу. З диким криком вона сильним ударом відштовхнула Бажану в траву, пройшла крізь магічні тенета Полуночниці, наче крізь повітря, і впритул наблизилася до застиглого Ярослава.

Вона занесла свій важкий серп... але в якийсь момент зупинилася. Її чорні порожні очниці впилися в обличчя хлопця. Замість того, щоб знести йому голову, Полудниця повільно, акуратно провела довгим, гострим нігтем по його щоці. Лезо шкіру пробило, залишаючи тонку, криваву подряпину.

Істота піднесла закривавлену руку до рота, повільно облизала пальці, смакуючи кожну краплю, і її страшна посмішка стала ще ширшою, аж до вух. Вона нахилилася до самого вуха паралізованого страхом Ярослава і гаряче прошепотіла:

— Я тебе знайшла...

У ту ж секунду повітря навколо затремтіло, і Полудниця просто розтанула в мареві, зникнувши без сліду.

Купці навколо одночасно, важко видихнули, витираючи піт. Ярослав, тримаючись за закривавлену щоку, повернувся до дівчат, які швидко підбігли до нього.

— Що... що це тільки що було? — прохрипів він сучасною мовою. — Чому вона мене не вбила?

Бажана, оглядаючи його рану, дивилася на нього з повним нерозумінням і тривогою:

— Якщо ти розсердив Полудницю, Яро, вона за законами нашого світу повинна була відтяти тобі голову серпом на місці. Без розмов. Дуже дивно і лякаюче, що вона не стала сього робити...

— Що вона тобі шепотіла? — різко запитала Лютава, її обличчя було серйозним як ніколи.

— Вона... вона спробувала мою кров, посміхнулася і сказала: «Я тебе знайшла», — чесно відповів Ярослав.

Лютава раптово зблідла, різко розвернулася і голосно гукнула вовкулаку: — Святославе, швидко йди сюди! У нас величезні проблеми!

Вона обернулася до всієї команди, і її голос забринів від прихованої паніки: — Час полудниць на цих полях уже пройшов, вони не переслідують подорожніх за межами своїх нив без причини. Але якщо ця примара спробувала його кров і зрозуміла, що Ярослав — чистокровна людина... нам усім кришка. Полудниця може відомстити набагато страшніше. Вона не стала вбивати його сама, бо зрозуміла, яка це цінна здобич. Вона може просто донести про нього слугам темних або самим Темним Богам! І тоді Ярославу вже нічого не допоможе — ні Павуча Мати, ні Житня Баба, ні всі ми разом узяті. Його просто знищать або зачинять у Наві назавжди.