Розділ 15. Команда Чернігівського тракту

Ранок у шинку не приніс фінансового дива. Криза бюджету вимагала негайного втручання, тому план дій склали швидко, прямо на застелених ведмежими шкурами лавах.

— Я піду на площу, — Святослав затягнув тугіше свій шкіряний пояс. — Там купці з дальніх селищ вози розвантажують. Попитаю знайомих чумаків та торговців, які до нашого бору заглядали. Може, хтось відає, де ті міста стоять, і як туди краще добратися.

— Добре, — кивнула Бажана. — А ми з Яром тут лишимося. Поговоримо з господарем, роботу якусь випросимо, бо за кімнату ми заплатили, а їсти за щось треба.

Святослав кивнув і тихо вийшов із хати, а дівчина взяла Ярослава за руку і рішуче повела вниз, до шинкової стійки. Рогатий господар якраз протирав важкі глиняні кухлі брудним рушником. Побачивши подорожніх, він примружив свої козячі очі.

— Гой єси, господарю, — Бажана привітно вклонилася. — Підкажи, як звати тебе, щоб розмову вести по честі?

— Герасимом кличте, — басом відгукнувся чоловік, але і Ярослав, і Бажана за його хитрим поглядом зрозуміли, що се ім’я — лише маска для приїжджих. — Чого бажаєте, лісові гості?

— Роботи шукаємо, Герасиме, — прямо сказала дівчина. — Гроші потрібні на дорогу. Я можу в залі вечорами їжу та меди-пива розносити, у чистоті столи тримати. А супутник мій, Яро, до будь-якої праці здатний.

Герасим окинув Ярослава оцінюючим поглядом, затримавшись на його брудних кросівках.

— Хлопця на кухню візьму, — хмикнув шинкар. — Нехай посуд миє, каказани від сажі шкребе та воду з криниці носить. Жонкам моїм поміч потрібна. Платня — дрібна монета в день та миска куліша вечірнього. Згодні?

— Згодні, — відповіла Бажана до того, як Ярослав встиг обуритися.

Вже за годину провідний архітектор кібербезпеки, який звик заробляти тисячі доларів за кілька рядків коду, стояв на колінах біля величезного ночва з крижаною водою. Перед ним горою лежали засмальцьовані глиняні миски, чавунні казани та дерев'яні ложки.

Ярослав люто тер ганчіркою сажу з чергового баняка, і всередині нього все просто кипіло від образи. Його це злило, дратувало і принижувало до глибини душі. «Мити посуд за копійки в якомусь забутому богом селі... Система просто знущається з мене», — думав він, стискаючи зуби. Проте шлунок, який уже почав вимагати обіду, нагадував: їсти хочеш — і не таким займатися будеш.

На кухні, окрім нього, поралися дві огрядні жінки, які без упину варили, смажили й пекли. Ярослав працював мовчки, але краєм вуха прислухався до їхньої розмови.

— Ой, Ганно, а Герасим наш знову за вчорашнє м'ясо копійки вирахував, — тихо бідкалася перша, перевертаючи перепічки в печі. — Той ще чорт, прости господи. Собака, міг би й більше платити, знає ж, що людей не вистачає.

— Та цить, лихо з тобою, — відмахнулася друга, шинкуючи капусту. — В цьому селі зачумленому ти більше нічого не знайдеш за такі гроші. Хоч якась робота є, і за те дякуй. Господар хоч і лютий, а слово тримає.

Ярослав мотав на вус: виходить, його рогатий начальник — місцевий міроед, з якого чесної платні не виб'єш.

Поки Ярослав тонув у брудному посуді, Бажана працювала в залі. На ярмарок з’їхалося повно люду, і ближче до вечора шинок заповнився гомінкими селянами та приїжджими купцями. Дівчина спритно лавірувала між столами, розносячи замовлення і збираючи плітки, наче безкоштовний трафік.

Біля вікна сиділи двоє поважних торгівців, розглядаючи сукно.

— Ярмарок нині багатий, нові якісні тканини з самого півдня привезли, — говорив один, прихлебуючи хмільний мед. — Та тільки душі на місці немає. У великих містах зараз засилля темних, проходу від них нема. Кажуть, навіть темні боги повністю в Нав пішли, лишивши Яв на поталу своїм слугам.

— Еге ж, — підтакував інший. — У великих містах зараз усім заправляють великі клани нечисті. Жриці, волхви темні... Сама Матір Потерчат зі своїми дітьми силу тримає. До речі, чув чутку? Моровиця також зараз у Чернігові. Приїхала до Матері Потерчат по якомусь важливому питанню, шукають щось разом.

Бажана, яка якраз ставила на їхній стіл миску з рибою, застигла. Моровиця в Чернігові? Разом із Матір'ю Потерчат? Це був чіткий маркер, готова точка на карті. Їм потрібно саме туди.

Увечері зал гудів. Селяни пили, сміялися, затягували тужливі та веселі українські народні пісні, і цей багатоголосий спів заповнював усю хату, створюючи дивний, живий колорит, від якого навіть у Ярослава на кухні трохи відлягло від серця.

Пізно вночі, коли шинок нарешті спорожнів, а Герасим зачинив двері на засув, наші герої зібралися в своїй кімнаті на другому поверсі. Незабаром повернувся і Святослав. По парубку було видно, що він втомився, але його очі світилися надією.

— Є новини, — з порога тихо заговорив вовкулака. — Через два-три дні, як ярмарок закінчиться, з площі відходитимуть два великі торгові вози. Один тримає путь на Глухів, а інший — на Чернігів. Купці згодні взяти попутників, якщо допоможемо їм вантаж охороняти в дорозі.

Бажана підсіла ближче до хлопців.

— Нам треба в Чернігів, — твердо мовила вона. — Я сьогодні від купців у залі почула, що Матір Потерчат зараз там. І не сама — до неї прибула Моровиця, володарка мору. Вони щось задумують у місті. Якщо хочемо знайти шлях додому для Яра — Чернігів наш єдиний шанс.

Ярослав кивнув. Логістичний маршрут визначено. На Чернігів так на Чернігів.

Раптом повітря в кутку кімнати стало прохолодним, і з нічної темряви без звуку виткалася постать Полуночниці. Тієї самої брюнетки з павучого лісу.

— Гой єси, подорожні, — посміхнулася вона, спираючись на одвірок. — Павуча Мати відпустила мене з вами. І переказала тобі, Ярославе, що вона вміє бути вдячною. Твоя таємниця підживила її на багато літ уперед, та й ви, Бажано зі Святославом, гарно її наситили своїми гріхами. Велика Матір каже: якщо будуть у вас великі проблеми в дорозі, можете зв'язатися з нею через мене.

Вона пройшла вперед і сіла на вільну лаву.