Розділ 13. Остання нитка таємниць

Павуча Мати повільно підвела свої бездонні, абсолютно чорні очі, і вся галявина, здавалося, вкрилася невидимою кригою.

— Ну, і чому ви тут? — пролунав її голос, який нагадував шелест тисяч сухих коконів у темряві. — Навіщо привели цих подорожніх до мого гнізда?

Полуночниця, яка щойно здавалася грізною нічною примарою, тепер схилила голову, ховаючи погляд.

— Вони відповіли на мої крики під вікном, Велика Матір, — тихо відповіла брюнетка. — Отрок сам гукнув мене у заповідну годину.

Павуча Мати на мить завмерла. На її обличчі, позбавленому емоцій, прорізався справжній шок. Вона перевела погляд на Ярослава, ніби бачила перед собою привида.

— Що за дурні... — прошепотіла вона, і в її голосі почулося глузування. — У цій частині Яві вже кілька століть ніхто таким не займається. Всі істоти від малого до великого знають правила. Ніхто не відповідає Полуночниці! То що ж мені з тобою робити, отроче недолугий? Ти ж у цьому світі й дня не виживеш з таким розумом!

Вона відверто, в обличчя почала глузувати з нього, і Ярослав відчув, як гаряча хвиля гніву вдаряє в голову. Його залізна логіка цього разу відступила перед звичайним людським єством.

— Я чув голос своєї матері! — сердито крикнув він, роблячи крок уперед. — Вона благала про допомогу! Як, по-вашому, я мав зреагувати? Сидіти й слухати, як її вбивають?

Бажана поруч лише приречено зробила жест «рука-обличчя» і поспіхом виступила вперед, падаючи на коліна перед троном із коріння.

— О, Велика Матір, змилуйся! — шанобливо заговорила донька Лісовика старослов'янською мовою. — Умом скудний він, з дальніх поселень прийшов, де людська кров усе затьмарила. Але ж поглянь — яка пошана до матері рідної, яка душевна чистота, хоч і дурна! З ким не буває? Чи не могла б ти відпустити нас із миром? Тим паче, що Слав тут взагалі ні до чого, він просто господар хати, який намагався цього бовдура втримати!

Павуча Мати перевела погляд на коротку сріблясту ниточку, яку тримала в руках, і на її губах з'явилася тонка, хижа посмішка.

— Добре, без питань. Я вас відпущу, — спокійно мовила вона. — Але погляньте на се. Це — остання нитка павутини таємниць, яку я змогла отримати за довгий час. Світ бідніє на секрети, всі приховують одне й те саме. Якщо ви зможете сплести зі своїх таємниць мені довші нитки — ви вільні.

Бажана підвела голову, насупившись:

— Як се зробити, Матір?

— Розкажіть мені свою найбільшу і найстрашнішу таємницю для цього світу, — прошепотіла чорноока володарка. — Таку, від якої земля здригнеться.

Наша команда героїв раптово опинилася в глибокому шоці. Вони переглядалися між собою, і на обличчях кожного був написаний щирий, первісний страх. Ярослав теж занервував. Його логічний аналізатор підказав: це не повинно бути щось на кшталт «я в десять років украв у матері прикрасу». Тут вимагали щось дійсно страшне, системний збій, який вони ховали від усього світу.

Першим уперед вийшов Слав. Його могутні плечі тремтіли, а русяве волосся, зібране в хвостик, здавалося, поворухнулося від напруги. Його карі з жовтизною очі блиснули диким звірячим вогнем.

— Я почну, — глухо сказав він прадавньою мовою. — Моя таємниця кривава... Я — вовкулака. Але я не контролюю свого звіра. Коли приходить мій час ставати вовком, усе моє селище опиняється в неймовірній небезпеці, бо я нищу навіть своїх. В останнє своє перетворення... я втратив розум. І в обличчі звіра я задрав... убив власну сім'ю. Матір, батька і двох менших братів. Я сховав їхні кістки під корінням старої сосни, а селищу збрехав, що на них напали дикі вепрі.

Щойно Слав вимовив останні слова, з долоні Павучої Матері раптом почала снуватися срібна нитка. Вона тяглася з його грудей — довга, товста, міцна, наче виткана з чистого болю та крові.

Павуча Мати задоволено кивнула, намотуючи нитку на пальці:

— Велика таємниця. Тяжкий гріх. Ти вільний, парубче. Ти сплів для мене гарну нитку.

Слав відступив назад, важко дихаючи і закриваючи обличчя руками. Наступною вперед вийшла Бажана. Вона випрямилася, і її карі очі зблиснули прихованою люттю.

— Моя черга, — твердо мовила майбутня Борова Мати. — Не дивлячись на те, що я — донька Лісослави і маю стати наступною берегинею цього прадавнього лісу... я ненавиджу його. Вже довгий час кожної ночі я бажаю цьому бору згоріти дотла, пропасти, щезнути у вогні! Я не хочу бути тут весь свій час, не хочу цієї влади і цих обов'язків! Я прагну волі, навіть якщо заради цього доведеться спопелити весь мій рідний дім!

З її грудей теж вирвалася срібна нитка спогадів. Вона була трохи коротшою, ніж у Славкові, але все одно набагато довшою за ту, що тримала Павуча Мати на початку.

— Чиста зрада роду, — посміхнулася чорноока жінка. — Окей, ти теж вільна, лісова діво.

Настала черга Ярослава. У хлопця всередині все захололо. Процесор у його голові шалено перебирав варіанти, але всі його таємниці були пов'язані з його світом: незакриті сервери, вкрадений код, баги в системі безпеки... Для цього світу це був порожній звук.

Тому він вирішив сказати перше, що спало на думку з тутешнього досвіду:

— Мене... мене шукає Полудниця, тому що я її розізлив кілька днів тому на полі!

Павуча Мати витягла руку, але з грудей Ярослава виповз маленький, жалюгідний шматочок нитки — буквально пара сантиметрів, який одразу ж порвався.

Володарка павутини раптово встала зі свого трону. Її чорні очі спалахнули справжнім гнівом, а павутиння навколо галявини натягнулося, наче струни.

— Ти граєшся зі мною, отроче?! — просичала вона, і від її голосу дерева навколо загнулися. — Якщо ти зараз же не розповіси свою найбільшу, найголовнішу таємницю — ту, яка приведе до того, що тебе можуть вбити в цю ж секунду — ти залишишся в цій павутині назавжди! Я зроблю з тебе вічного кокона!

Ярослав подивився на перелякану Бажану, на розбитого Славкові й зрозумів: Firewall пробито. Приховувати більше немає сенсу, якщо він хоче зберегти життя тут і зараз. Він глибоко вдихнув і заговорив сучасною, чіткою мовою, яка різала нічну тишу прадавнього лісу: