Розділ 5. Умови шкурного інтересу

Ледве Залізна Баба зникла за дверима, Ярослав глибоко вдихнув, змиваючи з обличчя маску ідіота. Раціональний блок у його голові знову запрацював на повну потужність. Хлопець випрямився, схрестив руки на грудях і вже відкрив був рота, щоб видати чергову порцію обурення, як раптом його мозок зачепився за одну маленьку, але критичну деталь. Швидкий аналіз логів розмови видав системну помилку.

Ярослав різко зупинився і примружився, дивлячись на Житню Бабу, яка все ще важко дихала на лаві.

— Так, зачекайте, — його голос знову став холодним і чітким, як у робочі години. — Я ж не називав вам свого імені. Жодного разу. Звідки ви знаєте, що я Ярослав?

Жінка повільно підвела на нього свої глибокі світлі очі й сумно, майже по-материнськи посміхнулася. Її старослов'янський говір знову зазвучав тихо й розмірено.

— Дажбог тобі в поміч, отроче... Я ж тобі вже мовляла, та розум твій за залізяками чудними істин не бачить. Ми — духи цієї землі. Нам імена ваші на роду написані, ми серце бачимо, а не тільки обличчя. Ти не в своєму світі, Ярославе. І мені тебе, дурня, просто по-людськи шкода стало. Колись давно, за старих віків, я ж вашим світом опікувалася, ниви людські берегла. Бачила, як мужі та жони ваші важко працювали в полі від зорі до зорі, щоб сім’ї прогодувати, скільки поту проливали над кожною хлібиною... Род ваш мені не чужий.

Ярослав скептично хмикнув. По-перше, він усе ще не вірив у всю цю містичну нісенітницю про духів, вважаючи це масштабним розводняком. А по-друге, його життєвий досвід і здоровий глузд кричали: безкоштовного сиру не буває. Тим паче в глухому лісі від незнайомих жінок, які розмиваються в повітрі. Хто буде ризикувати собою перед грізною «Залізною Бабою» заради чужого хлопця?

— Гаразд, припустимо, — Ярослав зробив крок ближче до столу. — Навіть якщо ми чисто гіпотетично приймемо версію, що я в іншому світі, а ви — духи. Звідки таке альтруїстичне почуття до мене? Яка вам вигода мене рятувати? Навіщо підставлятися перед своєю... колегою по цеху? Звідки така благодійність?

Житня Баба уважно подивилася на нього. Вона зрозуміла, що перед нею не просто переляканий хлопчина, а людина з гострим, чітким розумом, яку не проведеш красивими казочками. Її обличчя вмить змінилося. М'якість зникла, поступившись місцем серйозній, майже діловій прагматичності.

— Бачу, ти не дурник, отроче, хоч і чудний, — вона випрямилася, і її голос став твердішим. — Що ж, якщо хочеш правди без прикрас — слухай. Темні духи, боги Нави та нечисть усяка силу свою підпитують просто: вони забирають її насильно. П'ють здоров'я, крадуть життя, виїдають душі людські. Їм твоя згода не треба. А от для світлих сил, для нас, усе інакше. Наша магія тримається лише на добровільній пожертві. На вдячності людській, на пошані, на щирій Вірі.

Вона підвелася і підійшла до вікна, затягнутого бичачим міхуром.

— Мені вельми потрібно, Ярославе, щоб ти був мені вдячний за порятунок. Бо твоя вдячність, твоє «дякую», від щирого серця сказане, твій страх, що в пошану обернеться — се моя сила. Се моя підпитка в цьому жорстокому світі.

Ярослав полегшено видихнув і навіть криво посміхнувся.

— О, ну от це вже більше схоже на правду. Шкурний інтерес, взаємовигідний бартер, класичний win-win. Коли з'являється комерційна складова, мені працювати значно простіше, ніж вірити в безкоштовне добро. Давай тоді говорити прямо, без метафор.

Він сів на лаву навпроти неї, закинувши ногу на ногу.

— Окей. Припустимо, я дійсно в іншому світі. І якщо ти хочеш, щоб я був тобі вдячний і тим самим чисто гіпотетично прокачав твою магічну енергію — домовилися. Але для початку розкажи мені правила цієї гри. Як влаштований цей світ?

Житня Баба прийняла його умови. Вона кивнула, розуміючи, що цей контракт їй життєво необхідний.

— Правила прості й страшні водночас, — зітхнула вона. — Коли Русь охрестили, світи розділилися. І темні, і світлі сили досі можуть виходити на ваші землі, до християн. Але темним простіше — вони приходять, грабують, забирають життя і стають сильнішими. А ми, світлі, можемо лише надією та вірою людей живитися. Та оскільки ваше християнство витіснило стародавню Віру, про предків майже ніхто не згадує. У нас тут, в Яві, все вельми сумно. Нині тут правлять саме Темні сили. Вони повсюди.

Вона повернулася до нього, і в її очах мигнув застережливий вогник.

— Мені не треба влади, Ярославе. Я не хочу правити чи воювати. Я просто хочу мирно жити на своєму полі. Але у світі сильних, щоб жити мирно, треба самій бути сильною. Інакше розтопчуть. Тому мені потрібна твоя віра. А тобі, якщо хочеш голову на плечах зберегти, рекомендую міцно згадати все, про що тобі колись батьки, дідусі чи бабусі оповідали. Усі забобони, усі прикмети, усі заборони прадавні. Бо у вашому світі се казки, а тут — залізобетонні правила, які реально працюють. Переступиш поріг після заходу сонця не так — згинеш. Сквернословитимеш у лісі — Лісовик задушить.

Вона замовкла, переводячи подих, а потім махнула рукою в бік печі.

— Годі балачок на голодний шлунок. Я готова приймати тебе у своїй оселі, дати дах і хліб доти, поки ти ума-розуму не наберешся і не зможеш сам у цьому світі виживати.

Ярослав підняв руку, перебиваючи її на пів слові:

— Почекай. Проживання — це добре. Але чи є можливість вибратися з цього світу назад? Додому, у мій світ, до моєї роботи і нормального життя?

Житня Баба сумно похитала головою.

— Можливість є. Але для цього треба, щоб тебе через межу хтось провів. Я сього вдіяти не можу. Моє право, мій час — се час жнив, кінець літа та осінь. До збору врожаю ще вельми далеко, зараз я безсила межі відкривати. А от Темні сили виходять у Русь постійно, у них свої стежки, кров'ю кроплені. Тож у тебе два шляхи, отроче. Або заключити контракт, договір скласти з однією з темних сутностей, щоб вона тебе вивела... але ціна за те буде страшною, душу віддаси. Або звернутися напряму до Праву — до самих богів прадавніх. Якщо боги захочуть, вони тебе вмить удома осадять. Таке буває вельми рідко, бо до Праву смертному дістатися майже несила, і боги рідко слухають чужинців.