Розділ 3. Системна помилка світосприйняття

Всередині хата виявилася ще більш архаїчною, ніж ззовні. Половину єдиної кімнати займала величезна глинобитна піч — без димаря, через що стеля була геть чорною від сажі. Пахло сухими травами, печеним хлібом і старовиною.

Жінка вказала Ярославу на грубу дерев'яну лаву, а сама сіла навпроти, поклавши на стіл великі, мозолясті долоні.

— Ну, слухай, отроче, і на вус намотуй, — почала вона, і її голос раптом набув дивного, розпівного звучання. — Ти панікуєш, бо розум твій затьмарений. Здивований, як я посеред ниви постала? Бо я не просто жона. Я — Житня Баба, дух цього поля, що в останньому снопу по кожних жнивах ховається. Земля ця — не та, де ти залізяками своїми бавився. Це інша частина Яві. Прадавня, заповідна. А прийшов ти з земель, що за межею лежать, які ми Хрещеною Руссю кличемо. Боги розділили світ, коли князь Володимир вінець влади у нечесті забрав.

Ярослав слухав її, затамувавши подих, але не від благоговіння, а від повного, тотального ошелешення. Його раціональний мозок швидко обробив інформацію і видав єдиний логічний діагноз.

— Так, стоп, — Ярослав підняв руку, зупиняючи жінку. — Пані... як вас там... Житня Баба? Дивіться, у вас дуже гарна акторська гра. Справді, автентично, косплей на десять із десяти. Але давайте закінчувати цей балаган. У мене через дві години мітинг із замовником по безпеці серверів. Я не знаю, який це хутір чи еко-поселення, і як ви мене сюди затягнули з перехрестя, але це вже стаття ККУ, між іншим. Незаконне позбавлення волі.

Жінка кліпнула, очевидно, не зрозумівши жодного його слова.

— Які сервери? Які статті? — насупилася вона. — Тобі мова розум відняла, чи ти блекоти в лісі об'ївся? Я тобі про розділення світів толкую, про Прав, Нав і Яв!

— Та яка Баба, які світи?! — Ярослав схопився з лави, починаючи міряти кроками тісну кімнатку. — Ви божевільна, розумієте? У вас явний психоз на фоні слов'янського язичництва! Я зараз просто знайду бодай одну паличку зв'язку, вийду на дорогу, викликаю поліцію і швидку. Вас же лікувати треба! Кащенко чи дурка по вам плаче!

Жінка теж підвелася, і її світлі очі спалахнули гнівом. Вона закрила очі, прошепотіла якесь заклинання і змахнула руками, намагаючись, очевидно, наслати на нього якесь видіння або приспати магією поля. Навколо її пальців на секунду закрутилися золотаві порошинки від пшениці... і просто осипалися на підлогу. Нього не відбулося. Вона була духом поля, і за межами своєї ниви, в хаті, її магічна сила була занадто слабкою.

Побачивши, що її чари не діють на цього затятого залізобетонного скептика, Житня Баба почала відверто біситися. Вона почервоніла, тупнула ногою і буквально заверещала, зриваючись на крик:

— Ах ти ж дурню приблудний! Пень нетесаний! Бовдур хрещений! Я йому очі намагаюся відкрити, душі його дурній помогти, а він мені про дурку якусь лепече! Ти що, зовсім мізками всох, черв'як залізничний?! Немає тут твоїх лікарень! Немає тут твоїх повозок без коней! В цьому світі чистокровних людей не було вже дуже-дуже давно! Тут мавки кості гризуть таким розумникам, а вовкулаки на десерт лишають! Ти в небезпеці, ідіоте!

— Хто ідіот?! Я — провідний архітектор кібербезпеки! — Ярослав теж перейшов на крик, розмахуючи перед її носом вимкненим смартфоном. — У мене репутація! У мене контракт на тисячі доларів! Я тут усіх на вуха поставлю, чуєте ви, актрисо погорілого театру?! Мої батьки вже на сполох б'ють! Мій друг Макс — топ-розробник ШІ, він мене за геолокацією з-під землі дістане! Ви за це відповісте!

— Та нехай тобі заціпить з твоїм ШІ і контрактами! — Баба аж задихалася від люті, стискаючи кулаки. — Немає твого світу! Згинув він для тебе, коли ти межу переступив! Ти тут ніхто, і звати тебе ніяк!

— Та ви просто псих...

Раптом їхню шалену сварку, від якої, здавалося, от-от мала завалитися стара піч, перервав звук.

Тук. Тук. Тук.

У важкі дубові двері напівземлянки хтось постукав. Три чітких, повільних, неймовірно важких удари, від яких по підлозі пройшла легка вібрація.

Житня Баба миттєво замовкла. Весь її гнів випарувався за секунду, залишивши лише смертельну, бліду паніку. Вона злякано подивилася на двері, а потім перевела повний жаху погляд на Ярослава.

— О ні... — ледь чутно прошепотіла вона, задкуючи до печі. — Вона прийшла. Вона почула твій крик.