Розділ 10 Світло (частина 1)

На звороті ікони, яка як оберіг висіла в автомобілі Кирила, ми знайшли молитву. Її я прочитала над хрестом, що стояв в кутку церкви. І також я окропила його святою водою. Цей хрест був нашим єдиним захистом, якщо ми хотіли вийти з церкви для атаки нечисті. Хрест був достатньо великим для того, щоб кожен з нас трьох міг до нього доторкнутись, – і ми одночасно були б під захистом, і ніхто не міг би його торкнутись.

Раптом ми почули шум. Всі троє насторожились. По звуку було схоже, що під’їхав автомобіль. Так як ми були всередині церкви, ми не могли точно зрозуміти, що спричинило цей шум. Але наважившись і декілька разів подивившись один на одного ми все ж таки вийшли з будівлі.

Біля автомобіля Кирила стояв ще один припаркований транспорт. Двигун ще працював, а водій знаходився в салоні. Алекс взяв до рук вже свою улюблену лопату – і ми пішли в бік новоприбулого. Водій теж вийшов нам на зустріч. Ми втрьох аж зупинились, чи то від здивування, чи то від невеликого переляку.

Чоловіком, який вийшов з автомобілю, виявився слідчий Денис Олексійович Ступін. Зрозуміло, чому ми перелякались – слідчий вийшов з автомобіля не один, а зі своєю зброєю в руках, тримаючи напоготові пістолет.

- Добрий день, шановні!

- Напевно, він не такий добрий для нас. Приберіть зброю. В нас такої іграшки немає. То ж не чесно виходить.

- Не приберу, поки не скажете, що ви тут усі робите?

- А у нас пікнік – маємо право. Як-то кажуть weekend. А Ви що тут робите?

- Шукаю особливо небезпечних вбивць – і мені здається, що мені пощастило.

В мене підкосились ноги. Або нас вб’є нечисть, або ув’язнять за те, що ми не робили. Що той, що інший варіант – зовсім не варіант.

- Ви помиляєтесь!

- В чому я помиляюсь, Софіє?

- Ми – не винні.

- То що ж ви тут всі троє робите? Версія про пікнік мене не цікавить.

- А знаєте, що цікавить мене? – Кирило ввімкнув в собі тон керівника, який діяв на всіх без винятку. – Що все ж таки ВИ тут робите? Як я бачу, Ви, Денисе Олексійовичу, приїхали сюди не як офіційна особа. Теж знаходитесь неподалік місця знаходження тіл вбитих. До того ж Ви погрожуєте зброєю людям, в яких зі зброї лише… лопата – і та якась неповноцінна. Тому може Ви почнете розсудливо мислити і приберете зброю? Повірте, цей пістолет може нам ще сьогодні стати в нагоді. Не витрачайте кулі на нас.

- Добре, я поки заховаю пістолет. Але ви маєте дати мені чітке пояснення з приводу всього. Особливо, чому нам може знадобитись зброя сьогодні.

- Час збігає, пане слідчий. Ходімте он в цю церкву – там і поговоримо. До речі, можете попрощатись зі своїми колесами. І краще заблокуйте свій автомобіль.

- Та що тут взагалі коїться?!

- Ходімте-ходімте. Там у нас все готове – там і поговоримо. До речі, кулі у Вас в пістолеті не зі срібла?

- Звісно, що ні. Що-за Середньовіччя?!

- Це Готичний Романтизм, можете вже нам повірити. А от кулі Вам краще нам віддати. Ми їх повернемо після того, як обробимо святою водою.

- Чим обробите?

- Освяченою водою. А Ви хрещений?

- Ви ще спитайте, чи вірю я в Бога.

- Це було б наступне питання.

Ми, вже тепер вчотирьох, пішли до церкви після того, як Денис Олексійович заблокував та поставив на сигналізацію свій автомобіль.

- Слухай, Кириле, а в тебе ще працює запальничка?

- Так, Софіє. Хочеш почати палити? Знай, що це шкідливо для здоров’я, тим паче для молодої особи.

- Сам пали свій непотріб. Мене цікавить лише твоя запальничка.

- Так, працює запальничка. І, Софіє, перестань бути такою серйозною.

- Я думаю, що знаю, як виманити цих створінь.

- Що ти маєш на увазі?

- Вони приходять зі сторони лісу, перетинають поле. Туман ж звідти був.

- І ти думаєш, що…?

- Як стане темно, перед тим, як з’явиться туман (він же не одразу після заходу сонця виникає), я вважаю, що треба підпалити поле. Це, звісно, злочин проти природи, але ж…

- А якщо вогонь перекинеться на ліс?

- Не встигне. Почнеться туман, не важливо, яке в нього походження, це все ж таки туман. Він стане бар’єром – і до лісу вогонь не дійде.

- Що ж тоді тобі ще потрібно, окрім запальнички?

- Час. Нам потрібен час. І якщо ми перші атакуємо – в нас буде цей час.

- Боже, та ти – розумна. А так довго це приховувала, Софіє…

- Кирило, йди до БІСА!

- Повір, Софіє, ми з ними скоро всі зустрінемось.

Кирило підморгнув мені і першим зайшов до церкви. Алекс чекав, щоб зайшла я, а після мене Денис Олексійович, який відстав від нас на декілька метрів.

- Так, в церкву зайшли. Що тепер? Будемо молитись? Знайте, пістолет в мене досі з собою.