Розділ 9 Прокляття (частина 2)

- Дякувати Богу, зараз літо – день триває довше. До заходу сонця нам треба встигнути розробити план.

- Що ти хоче зробити, Кириле?

- Для початку, хочу перевірити відеореєстратор.

- І що ти плануєш там побачити? Якщо вночі все рівно було темно.

- Ну, хоча б натяк на тих, хто мені проколов шини.

- Я вже хочу побачити вираз твого обличчя, коли ти будеш дивитись на чорний екран з надією помітити зловмисників.

- Софіє!

- Що? Невже ти знову хочеш сваритись?!

- Ні. Але я знаю, що я шукатиму на зафіксованих відео.

- І що ж?

- Я до кінця не вірю в деякі речі… Хочу запевнитись, що ми маємо справу дійсно з чимось надприродним. Якщо ми не можемо звідси виїхати і помирати також не збираємось, то…

Кирило подивився спочатку на мене, а потім на Олександра.

- … нам потрібно раз і назавжди винищити цю погань. І зробити це краще за декілька днів.

- Чому так?

- По-перше, тому що в нас не так багато їжі. Ще декілька холодних ночей і без їжі – і ми помремо раніше, аніж нас вб’ють. Їжа – це енергія. По-друге, в нас ще є заряд на телефонах, заряджені power bank та працюючі батарейки в ліхтарях. Але це ж теж ненадовго. А телефонний зв’язок нам знадобиться, щоб викликати сюди допомогу, хоча б той самий евакуатор.

- Чому б нам зараз не викликати евакуатор? Луцьк недалеко – хтось приїде.

Алекс задав логічне, але нерозумне питання.

- Олександре, я радію з того, що в тебе такий сильний інстинкт самозбереження і жага до виживання, але ж де тут місце людяності?! Ти хочеш поїхати і залишити все, як є?! Щоб якісь туристи, в яких, наприклад, закінчиться пальне, або просто привабить місцевий краєвид, або просто приймуть рішення залишитись на ніч на природі, теж загинули таким чином?

- Я не знаю… Але що ми можемо? Нас троє, а їх… Ми навіть цього не знаємо!

- Ось, що я хочу побачити на відеореєстраторі.

Ми всі згуртувались біля планшету, куди  Кирило вставив карту пам’яті з відеореєстратора. Відео почало відтворюватись на екрані. Було видно, як з туману виходять справжнісінькі монстри. Так, вони виглядали, як люди, але було щось в них таке, що наводило жах. Через те, що темніло достатньо швидко, не можна було розгледіти якісь деталі.

Ці істоти рухались швидко, як нечисть з міфів та легенд – і це жахало. Чим ближче вони підходили до церкви, це ставало більш помітно. Так як відеореєстратор фіксує тільки те, що відбувається перед автомобілем, не можна було перерахувати точну кількість тих, хто вийшов з туману.

Але все ж таки дещо вдалось зафіксувати: одна потвора, ставши перед самісіньким автомобілем, присів та за мить зник з відео, швидко рухаючись кудись вверх. Очевидно, що саме цей представник їхнього виду і ходив потім по даху церкви. А можливо їх було декілька таких…

- Чому не можна розгледіти, хто саме пробив мені шини?! Я б особисто з тією поганню поквитався.

- Кирило, ми й так достатньо побачили.

- Ми маємо хоча б намагатись знищити їх. Я не покину це місце, поки не спробую помститись за смерть брата, його дружини та ще ненародженого племінника.

Я для себе вже все вирішила. Слова Кирила були частково правдивими – в тому, що ми тут опинились, була і моя провина. Я дійсно хотіла потрапити в цю місцину після усіх моїх снів, в яких я її бачила, після слів тієї бабці біля церкви та розповіді моєї мами про нашу сімейну таємницю.

- Я залишаюсь і тобі допоможу, Кирило! Алексе, сподіваюсь, ти теж залишишся з нами – без тебе ми не впораємось. Ми справді маємо хоча б спробувати.

- Добре. Але тепер у нас немає бути ніяких таємниць один від одного.

Ми всі схвально кивнули.

- Тому зараз ми витратимо певний час, аби поїсти і розказати один одному всі свої секрети, які стосуються цієї поїздки.

- Перед тим, як їсти, треба десь набрати води, аби помити овочі – я вчора нічого не встигла підготувати, ми так швидко збирались.

- В нас є запас мінеральної води, але я залишив би її, щоб пити. Тому треба пошукати тут якийсь колодязь може десь уцілів.

- Там є один.

Алекс показав звідки він прийшов з відром і лопатою.

- Тільки там немає мотузки чи ланцюга. Знайшов лише відро. А під огорожею валялась лопата. Правда, вона вся заіржавіла. Але якщо ми все ж таки вже залишаємось, то в мене є ідея щодо неї чи того, що від лопати лишилось.

- Ланцюга немає. А от мотузка є в автомобілі. Будемо молитись, щоб вона не порвалась, і ще, щоб там була вода.

- Тут є поблизу озеро – отже, мають бути підземні води. Можливо, якщо колодязь достатньо глибокий, то в ньому є й вода.

- Звідки ти це знаєш про озеро?

- Побачила на мапі. Та й уві сні… То ж я знала, що шукати.

Кирило здивовано подивився на мене, а Алекс лише розпачливо похитав головою.