Розділ 6 Сім’я (частина 2)

Я дуже часто закліпала очима. Нарешті все стало на свої місця. Я знову була собою. Я знаходилась в салоні автомобіля, але вже не сиділа, а чомусь лежала. Двері були відчинені, а сам транспорт стояв на місці. На своєму лобі я відчула вологу тканину.

-        Як ти?

Олександр дивився на мене стурбовано.

-        Нормально…

Мій голос чомусь хрипів і складно було говорити.

-        Що зі мною?

Ці три слова дались мені важко. Я присіла і побачила Кирила через вікно. Він теж помітив мене і, відкинувши цигарку, почав йти до автомобіля. Алекс знову заговорив:

-        З тобою щось сталось. Наче напад. Ми їхали, їхали. Все було спокійно. Потім Кирило тебе покликав, а ти вже не реагувала. Я подивився на тебе: ти сиділа і дивилась, але враження складалось, що ти не бачила при цьому. Не реагувала на наші звертання. Ми вирішили зупинитись, а потім… Ти почала розмахувати руками і кричати. Ми з Кирилом спробували тебе вгамувати, заспокоїти. Але ти пручалась і кричала так сильно, що я думав, що втрачу слух. А потім раптово замовкла і втратила свідомість. Тоді вже ми змогли тебе вкласти і стали просто чекати.

Кирило не зводив з мене дуже серйозного погляду.

-        Я не знаю, що це було…

-        Сашо, сідай за кермо. Я поки що з нашою принцесою посиджу.

Алекс пішов на водійське сидіння, а Кирило трішки посунув мене і присів поруч.

-        Кажи правду, Софіє, що з тобою сталось?

-        Я не хочу це обговорювати.

-        Софіє, нам все одно немає що робити, то ж залюбки тебе послухаємо.

-        Я бачу дивні сни…

-        І тобі зараз теж щось наснилось?

-        Це інше. До цього я бачила ці марення вночі. Напевно, на мене вплинули слова тієї бабці.

-        Яка ще бабка?

-        Там, біля церкви, де ти брав освячену воду, до мене підійшла одна бабця. Стара, як світ.

-        Що вона тобі сказала?

- Сказала, що я проклята. На мені кровне прокляття. І що за мною прийдуть біси.

- Ти в це віриш?

- Я не знаю. Я ніколи не чула про яке-небудь прокляття. Тим паче кровне.

- В сім’ї це не обговорювали?

- Ні. Ніколи. В нас в сім’ї не дуже взагалі полюбляли розмови про минуле.

- Чому?

- В нас всі завжди були прихильниками нормальності.

- Це як?

- «Головне, щоб всі навколо вважали нашу сім’ю нормальною». Це не мої слова.

- А що були причини вважати по-іншому?

- Сестра моєї бабусі… Про неї ми не говоримо в нашій родині. Через неї вся сім’я мала змінити місце проживання.

- Чому?

- Я не знаю. Правильніше сказати, це все, що я знаю. Є якісь таємниці родинні. Але це мене якось ніколи не цікавило. Не треба знати – отже, не треба знати.

- Цікаво…

- Ти думаєш, це важливо?

- Що саме?

- Знати таємниці своєї родини?

- Я думаю, що історія родини не менш важлива, аніж історія суспільства. Можливо ці твої марення, як ти сказала, якось пов’язані з таємницею, яку приховує твоя родина.

Я подумала пару хвилин і ввімкнула телефон. Одразу висвітилась велика кількість пропущених від слідчого. Це було поганим знаком. Головне, що геолокація досі була вимкнена. Можливо їх все ж таки не вдасться відслідкувати.

Зателефонувала мамі.

- Мамо, маєш декілька вільних хвилин? Є розмова…

- Так, звісно. Що сталось?

- Ні… Слухай… Мені в редакції дали завдання написати статтю про сімейні таємниці. Я пам’ятаю, як ти розповідала про якусь історію, пов’язану з сестрою бабусі.

Кирило схвально кивнув. Він все чув, тому що я розмовляла по гучномовцю.

- Так що це дуже важливо для моєї роботи. Допоможеш?

- Софіє, мені не можна…

- Я нікому не скажу, що дізналась про це від тебе.

Ми встигли вже заїхати в Волинську область. Автомобіль почав зупинятись. Треба було перевірити мапу. Але в мене досі тривала важлива розмова з мамою.

- Мамо, прошу тебе.

- Добре. Тільки спростиш деякі факти, коли будеш писати статтю. Не хочу, щоб комусь нашкодило те, що розкажу. Сестра твоєї бабусі була старша за неї на п’ять років. Коли її мати, твоя прабабуся, була вагітна другою 0дитиною, в ту місцину, де вони жили, прийшла червона армія. Одного разу п’ятирічна дівчинка, сестра твоєї бабусі, як завжди гуляла зі своїми друзями, гралась, а потім зникла. Її, звісно що, шукали. Але під ранок вона сама прийшла додому.

Поки мама все це мені розповідала, я відчувала, що мені стає зле, як фізично, так і морально. Я вже знала цю історію – я бачила і відчула у своєму маренні, що насправді сталось з маленькою дівчинкою.