Розділ 4 Відрядження

(За декілька годин до подій у поліцейському відділку)

Ми залишились з Алексом в його автомобілі, поки всі сідали в поліцейський бус, щоб їхати у відділок.

- Що ти маєш на увазі, Алексе? Почекай, як ти вимкнув електрику?

- Тихіше, Софією. Давай без зайвих емоцій. Я тобі зараз все розкажу. Але пообіцяй, що це залишиться виключно між нами. Ніхто про це не дізнається.

- Я...

- Пообіцяй, Софіє! Чуєш, це важливо.

Як я могла комусь щось розказувати, якщо я сама нічого не розумію?!

- Добре, обіцяю. Сашо, поясни по-людськи. Я тебе дуже прошу.

- Спробую пояснити.

Він замислився. Світло на переході змінювалось то на червоний, то на зелений. Люди йшли кудись, а автомобілі їхали. Але ми стояли в закутку на парковці. Я чекала, поки Алекс збереться з думками та вгамує свої емоції.

- Софіє, ти знала Івана та Світлану? Вони вдвох працювали у нас в редакції журналістами, які завжди виїжджали та брали інтерв’ю чи знімали репортажі на місці.

- Чула про них. Вони здається збиралися одружитись.

- Так. Нещодавно вони поїхали у відрядження. Знаєш, наче провести репетицію весільної подорожі. Вмовили Кирила, щоб відпустив їх разом. Адже Іван мав їхати сам. Світлана напросилась поїхати з ним, не хотіла одного відпускати.

- Сашо, ти так говориш...

- Так, мені Світлана подобалась до того ще. Я на неї перший звернув увагу. Але, як би я не старався, їй сподобався Іван. А вона йому. Хоча в цьому вже немає сенсу.

- Сашо, якщо тобі складно, то не треба.

- Ні. Це важливо.

Він знову замовк. Мені не подобалось те, що відбувалось. Стався злочин, пов’язаний якимось чином з редакцією, і в той момент Алекс поводився дуже дивно. І він зізнався, що вимкнув електрику у всій будівлі. Для чого це було йому потрібно?!

- Софіє, в мене є відео. Я не можу підібрати слів, аби тобі все пояснити. Але я хочу тобі їх показати, ці відео.

- Сашо, ти впевнений, що не хочеш спершу показати їх слідчому?

- І зізнатись в тому, що я знеструмив офіс редакції?! А краще одразу те, що я знаю, що саме сталось з Іваном та Світланою?!

- А що з ними сталось?

- Вони мертві, Софіє. Їх було вбито.

- ЩО?!

- І слідчий нічого не зрозуміє. Коли ти побачиш те, що я тобі зараз покажу, ти сама не захочеш цим ні з ким ділитись.

Мені було шкода Івана зі Світланою. Але я ще досі нічого не розуміла. Алекс завантажив відео на своєму планшеті.

- Ці відео надсилала мені Світлана, поки вони з Іваном були у відрядженні. У нас з нею були дуже теплі відносини. Але не в тому була справа – Кирило хотів, щоб я проконтролював їхнє дослідження.

- Що вони шукали?

- Світлана казала, що вже довгий час вони займалися оглядом та висвітленням незвичних вбивств. Було схоже на ритуальні злочини, але це не відображалось ніде в новинах на широкий загал. Місцева поліція звикла до містифікації вбивств, а медійники не хотіли поширювати інформацію, яка виглядала, як одна зі страшних історій, які розповідають в дитячих таборах.

- Що..?

- Не зважай. Це все дитячі травми. Просто їм все рівно ніхто не повірив би. Отже, всі свої знахідки вони фіксували та надсилали мені. Я їх всі передивився по декілька разів, але не одразу, як отримав. Якщо бути чесним, я взагалі не хотів працювати з ними. Ти, Софіє, тепер знаєш причину. Я навіть забув, що мені треба їх переглядати і монтувати для сюжету. Але я подивився ці відео. Їх всього десять. Різний хронометраж. Останнє відео було знято тиждень тому, відправлено в той же день, але я, бовдур, подивився його тільки позавчора.

- Я думаю, в нас немає часу зараз дивитись такий хронометраж.

- Останнє відео триває три хвилини. Я хочу, щоб його ти подивилась повністю, але решту, великі за об’ємом, ти можеш прискорити. І зверни увагу на назви.

Я відкрила папку з відео. Так, їх там було десять. І так, кожне з них мало назву:

1). «Пшеничне поле з кипарисом»[1];

2). «Церква в Овері»[2];

3). Жертвоприношення;

4). Історії місцевих (1);

5). Історії місцевих (2);

6). Історії місцевих (3);

7). Шини;

8). «Їдці картоплі»[3];

9). «Пшеничне поле з воронами»[4];

10). Смерть.

- Промовисті назви. Але до чого тут Вінсент Ван Гог?

- Ти здогадалась?! А я не міг зрозуміти, поки не подивився в Інтернеті. Не знаю. У Світлани завжди виникали якісь свої асоціації. Я не завжди її розумів.

- Я досі не розумію, для чого ти вимкнув електрику в офісі. Нащо, Сащо?

- Все, що мені надсилала Світлана, дублювалось на її робочу пошту і одразу завантажувались у спільний файлообмін. Я день думав, як завадити тому, щоб хтось отримав ці дані. А потім я знайшов це абсурдне рішення.