Епілог

Ми сиділи в барі «Спектр» і пили фірмовий коктейль «Гайка». Точніше, я пив коктейль, а Ґедзь пиво.

Зелені комбінезони, знаки стрічки Мебіуса на грудях, круглі фотохромні й діоптричні окуляри на носі – відвідувачі бару радували моє око та заспокоювали мою ностальгію. Бородатий кругловидий бармен, мабуть, як бармени всіх світів, ретельно протирав ідеально чисту склянку серветкою і робив вигляд, що не слухає нашої з Ґедзем розмови. 

Ґедзь, мій добрий друг Мемфіс у реальному житті, був у своєму звичному аватарі тут, в зоні «Смарагд». У його схимківському комбінезоні було знову, як і раніше, більше двадцяти кишень і кишеньок. У багатьох щось знаходилося. На відвороті кишені на грудях висіло п’ять стилусів та ручок. З іншої виглядав гайковий універсалключ з підключеним чіпом. Ми відновили все до найменшої дрібниці. 

Я теж був той же Кирило, трохи кіборгізований, змінений під систему і водночас закритий від неї чоловік. Морочист і бунтівник проти системи. Хоча бунтівництво вже, в принципі, було несправжнім.

Ми з моєю командою програмістів відновили не лише системи в реальному житті, але й налаштували по-новому віртуальний простір «Смарагду». Чесно скажу, було важко. 

Ми працювали день і ніч, ШІ створювався заново, тому що він був найоптимальнішим варіантом рушійної сили, яка б могла керувати системою зі штучним інтелектом в основі. Але знищивши старі коди та системи алгоритмів, якими послугувався попередній ШІ, ми почали створювати новий, повністю відкритий, організований за принципом людського морального закону, існуючого правового законодавства й базових інформаційних модифікованих програм, які мали властивість самонакопичувати інформацію, фільтрувати та направляти її в потрібне русло. Так було створено новий ШІ, що повністю відрізнявся від свого попередника. Він теж виконував усі функції, притаманні системі такого типу, аналізував, приймав рішення, здійснював статистичні та інші розрахунки... Але в ньому було обмежено функції впливу на пресу, творчість, соціальні мережі, релігію, освіту, рекламу та інші сфери, які в людей пов’язувалися з творчим началом і якого штучний інтелект, яким би він не був розвиненим, не в змозі зрозуміти. 

Зону «Смарагд», котру створив я із самого початку, але яка потім була змінена і використана президентом Віктором, Трістаном та його поплічниками для того, щоб вивідати в мене коди, що деактивують мій смарагдовий вірус, зараз ми відновили повністю. У тому вигляді, в якому вона існувала за часів мого тут перебування. Якщо раніше я сприймав її, як пастку, як в’язницю, якою керує ШІ Віктор, то тепер вона була цілком віртуальною зоною для комп’ютерних ігор з повним зануренням. Буквально - з повним! 

Адже Мемфіс у реалі придумав дуже цікавий проєкт. Він запропонував відновити зону «Смарагд» і пропонувати охочим провести незабутній час у віртуальному світі, в якому людина житиме, не пам’ятаючи свого минулого, як це колись було зі мною. Для кожного клієнта він придумував сюжет з різноманітними випробуваннями й перешкодами, здобуванням якогось цінного предмета, чи порятунку якоїсь людини, чи ще щось, щоб було справді цікаво. Як тільки ми запустили віртуальну гру із повним зануренням «Смарагд», то від геймерів не було відбою. Всі хотіли спробувати себе у ролі героя, який рятує світ. 

Зараз наша з Мемфісом фірма комп’ютерних ігор «Даяніра» процвітає. Я пішов із команди президента одразу ж, як налагодилася робота комп’ютерних систем на обох Платформах. Не люблю я цього: політика, фінансові моменти, керування людьми завжди мене обтяжували. 

Президентом на Платформах після вдалої виборчої кампанії став Степан Тарасович Гречук, який вже більше року працює над об’єднанням обох Платформ в одне, не поділене на дві частини суспільство. Це важко. Коли було відкрито кордон між Першою та Другою Платформою, тоді довелося добре попрацювати, забезпечуючи роботою чимало безробітних, ліквідовувати кримінальні осередки, котрі підняли голову в період відсутності ШІ, вкласти великі гроші в розвиток економіки в цілому та бізнесу зокрема. Я не вникав у всі ці сфери, повністю віддаючись роботі з новим штучним інтелектом. Але бачив, як радіє Діана, котра знову працювала журналісткою, писала про зміни в суспільстві, про цікавих людей, про все, що відбувалося навколо нас... 

- Як Діана? – спитав мене Ґедзь, сьорбнувши пива з високого запотілого кухля. – Бачив, вона отримала від президента нагороду «За свободу преси». Молодчина. Читав її статті, пише, як кинджалом вдаряє! Але зараз, мабуть, їй не до статей... Як твій син? 

Я розплився в усмішці: 

- Малий вимагає чимало часу. Добре, що бабуся допомагає. Щасливі обидві, але все сваряться через те, що кожна по-своєму розуміє, як правильно доглядати за дитиною... Я туди не лазу, бо одного разу від обох своїх милих жінок отримав на горіхи за те, що спробував розповісти, як правильно привчати дитину сідати на горщик. Вичитав методику в якогось гуру молодих батьків... Вони мене ледве не заклювали обидві! – я розсміявся, згадуючи. 

- Краще не лізь, - кивнув Ґедзь. – Цілішим будеш. На святкування року твого сина я прийду до вас, навіть якщо не запросите, - погрозив мені Ґедзь. 

Бабуся не дуже любила Мемфіса, він був галасливий, плямистий у своєму яскравому одязі, дратував її різким сміхом. Хоча останнім часом він змінив тактику, коли приходив до нас у гості: приносив їй квіти й говорив багато компліментів. Це трохи примирило її з моїм другом. 

Так, Мемфіс став мені справжнім другом, яким колись був Гаспар. І я радий, що доля звела нас. Правда, в не дуже добрий для мене час, але, як-то кажуть: немає злого, щоб на добре не вийшло.