Розділ 4

Імпульс минув швидко. Тіло важкою плямою притискає до підлоги, очі вилазять із орбіт, стогін виривається з горла, здається, ти от-от сконаєш. Дівчина теж заскімлила від болю, затремтіла... Але, в принципі, Імпульс минав завжди швидко. Накотиться, перебудує світ так, як треба Віктору, і знову тиша й спокій навколо. Але тоді добре треба дивитися: чи не змінилося що-небудь у навколишній реальності, чи не змінився ти сам, чи такими ж, як і раніше, були твої рідні й знайомі? Один з Імпульсів забрав життя моїх батьків. Коли я ходив до школи, повернувся по обіді, після Імпульсу, а їх просто не було. Бабця приїхала й забрала мене до себе. Служба Морфологічних Змін виплатила компенсацію, на яку я зміг через рік вступити до Вищої Школи ПроШІ. Такі-то справи.

Хвиля Морфологічних Змін – так називалася ця змінювальна хвиля, що проходила «Смарагдом». У просторіччі – Імпульс. Її запровадив ШІ ще на початку свого існування, коли він тільки-но отримав розум і зрозумів, що може керувати сектором, не тримаючи величезні загони кібербратчиків, а просто підчищаючи мізки в населення та знищуючи самих мешканців, якщо це було потрібно. Кібербратчики виконували легку й потрібну роботу – слідкували за порядком і фіксували та запобігали дрібним порушенням. Віктор виконував важку глобальну роботу – слідкував за порядком всієї системи й запобігав загрозам свого існування.

Уявіть, що поряд знаходиться хтось чи щось, що може читати ваші думки. Телепатія, чорт її забирай! ШІ опанував її, опрацювавши колосальний масив інформації про мозок людини. Зумів увести наші реальні мізки в систему своєї віртуальної реальності. Знав кожен крок і кожне слово й думку мешканців сектору «Смарагд». Незгодних, людей, що критично сприймали всі починання Віктора, просто стирали з реальності. Це все я дізнався вже згодом. Я зламав у собі все, що тільки міг. Таємно, маскуючись під простого обивателя зовні, я був великим бунтарем проти системи всередині. Я ненавидів Віктора всією душею. Але цього не знав ніхто, навіть моя бабця і мої найкращі друзі.

Система, що сповіщала мені про наближення Імпульсу та протидіяла його впливові, була громіздка й така складна, що мені довелося позбутися частини лівої щоки та скроні. Зараз там стояв гарний імплант, котрий не можна було відрізнити від справжнього обличчя.

Є мастаки в «Смарагді», є. І якщо ШІ вирішив, що отримав правильне населення і правильне суспільство, то він помилявся. Такі, як я, були, звичайно, теж. Мало, але були. Переважно, люди з Корпорацій та представники криміналітету. Не я один такий розумний і здогадливий. Я знав ще одного чоловіка, що також маскував своє життя, борючись проти ШІ. Мені колись натякали про групу «Клінери». Але я не лізу в аж такі глобальні розбірки. Я простий морочист, що заробляє на шматок хліба та намагається вижити і не втратити себе. Я сам по собі.

По периметру «Смарагду» висилися високі башти, що випускали Хвилю. Їх називали в місті «сторчаками». Їх добре охороняли. Але не робили з них засекречених об’єктів, бо тоді це викликало б багато розмов. ШІ навіть рекламував їх певною мірою.

Але коли почалися Імпульси, тоді почались і певні зміни навколо. Першими змінилися рослини й тварини. Волкани якраз із тої когорти.

Імпульс минув, швидке сканування організму підтвердило відсутність у мені змін. Я полегшено видихнув. Даяніра завовтузилась піді мною, пропищала:

- Злізь із мене.

Я піднявся на ноги, допоміг їй встати, пильно спостерігаючи за виразом її обличчя. Наче така сама, як і була.

- Що це було? – спитала вона здивовано.

- Імпульс, - пояснив я, вже не дивуючись її необізнаності.

Мав підозру, що вона й справді не з нашого сектору. Але якщо це так, то як сюди потрапила?

За те, що ШІ вирахує її в моєму хаузі, я не боявся – скрізь було виставлено екранування і неправдива інформація. Система зафіксувала під час Хвилі на місці мого помешкання просту двокімнатну квартиру з одним мешканцем, який ліг спати і не помітив Імпульсу.

- Ходімо, пообідаємо, і я розповім тобі, що це таке, - сказав я приречено.

І ми пішли обідати.