1

Моракс зрадів, коли зі своєї високої башти нарешті узрів той одинокий вогник в покинутому домі поблизу оранжереї. Сусідкою виявилась миловидна онука старого травника, що десь подався у засвіти: піди й розбери ту драконячу кров. От захотілося ледь-не останньому втіленню рідкісної істоти з рослинами бавитися — і все… Ніхто його не зупинить. Моракс ще пам’ятав старого Неро, хоч і туманно. Людей старий не любив і не сильно на контакт то йшов, навіть коли за потрібні рослини некромант пропонував подвійну суму, дракон розвертався і йшов у оранжерею, шукаючи прихисток у своїх незвичних улюбленців: двохметрових квіточок, дещо хижих, дещо любителів поласувати м’ясом. Що казати, Моракса вони ніколи не любили, як і не пробачив він їм розірваний рукав на улюбленій мантії, але травити їх — ще більше псувати відносини з незвичним сусідом. Десь же треба брати рідкісні інгредієнти для експериментів, чи не так?

Тепер він від душі рядів: онука садівника виявилась до нього привітною, з характером, але охоче йшла до розмови й погодилась на співпрацю. Моракс часто пропадав у її оранжереї вечорами, допомагаючи відновлювати родинну справу Орії.

Сьогодні до нього прийшов незвичний для панянки лист. Зазвичай та розписувала в деталях, що і де його чекає, просила допомоги чи сама приходила навіть, тому просте «Чекаю» змусило некроманта насторожитися.

Уява підказувала йому усілякий розвиток подій: від чергової допомоги з магічними кущами, якоїсь романтичної пригоди чи навіть жертвоприношення хижим квіточкам. На мить перед очима Моракса з’явилася картинка: на Орію напали її ж улюбленці: ліани оповили тіло й підвисили його до стелі, або ж дівчина ледь бореться зі златопопсом, щоб не потрапити у його пащу. Тому некромант відклав всі свої справи, прогнав посіпак зі замкового холу й не поскупився на магічні сили для порталу.

Вийшов біля драконових володінь. Через кілька секунд нахмурився від сонячного світла.

Ворота відкрилися самі, а гуляючі по території златопопси, що виросли до тієї стадії, де їх тримає тільки сильна воля господарки від якогось лиха, повернулися в сторону Моракса. Він стиснув посох міцніше, готовий у будь-який момент направити навіть й промінь магії мертвих, що по собі залишить тільки випалену землю.

Втім, його прийняли за свого, й некромант гадав: чи то вказівка Орії чи наслідки їх зовсім невинного й випадкового поцілунку? Якраз декілька днів тому це сталося, може, й спрацювали подарунки, які він приносив до воріт… Може, вибагливій господині оранжереї сподобалася та рідкісна перлина, яку допомагала дістати Лірея з глибин народу русалів, а може, Орія в захвасті від красивих водоростей, що живуть нині в її акваріумі? Цю жінку не розбереш.

Моракс пройшов крізь місця для хижих рослин, звернув направо до карликових дерев, а потім вийшов до центру, насолоджуючись ароматом незвичного кущика троянд, який при бажанні може запросто накинутися на людину. Але найбільше його спантеличив запах… Моркви? Землянистий, трав’яний, він повертав у дитинство, коли Моракс добирався до дідових грядок, прозодив крізь магічну малину, прямісінько до моркви. І рвав її… Мив у струмку неподалік, потім сідав на берег в траву, чистив маленьким ножичком і їв. Ще в оранжереї вирував пряний запах магії, але воно й не дивно.

— Проходь-проходь, — пролунав тоненький голосок, від якого в останні дні у Моракса завмирало серце. — Хочу тобі дещо показати.

Орія, як завжди, заклопотана, у зеленому фартуху, возилася біля якогось дерева. Хоча стривайте-стривайте… Замість фруктових плодів на ньому звисали соковиті стебельця моркви. Некромант навіть протер очі й підозріло озирнувся, чи бува, немає десь поруч рослин, що випускають особливий запах дурману.

— Я назвала його Морквасом! Правда, гарненький! — весело розкинула руки в сторони Орія, приобійнявши рослинку за стебло.

Моракс у той момент подумав, що, певно, він поспішив з поцілунком і подарунками, що вже замовив з різних куточків світу.

— Він мені нагадує тебе, — захоплення у голосі Орії наростало з кожною миттю. — Такий же веселий, вредний некромантик, як ти!

— Мені треба сісти, — прочистив горло чоловік й попрямував до стільчика.

— Уявляєш, дід почав працювати над ним ще декілька років тому, у нього не виходило, — соловейком заливалась травниця майже на всю оранжерею, — а тут я прочитала формулу, знайшла помилки і додала купу любові й доброти — в мене вийшов отакий-от красень!

Мораксу стало ніяково. Хижі улюбленці підтягувалися до центру оранжереї, щоб підтримати господиню. Всі рослини, що росли тут, живі і неживі, здавалося, потроху поверталися, намагалися дотягнутися, щоб глянути, чим захоплена їхня травниця. Некромант відчував ту особливу атмосферу, яку міг зустріти тільки поруч з Ліреєю, і то, в ті миті, коли русалка мала намір творити жарти над кимось. Він прочистив горло.

— А чому я? Морква?

— Та привітна служниця з твого замку розповіла, що її любиш з терту з цукром їсти, — хмикнула Орія. — Майже кожного вечора просиш її для себе.

Той шквал лайки, який з’явився в голові некроманта, певно, міг би здути оранжерею з її мешканцями. Пройшовся Моракс і по своїх слугах і по собі за те, що не поставив на нових жінок у своєму замку заклинання мовчанки.

— Хочеш морквинку?

— А? Що? Та ні… — він зригнувся, коли Орія потягнулася до плодів дерева. — Я не голодний, тільки перед виходом якраз мав трапезу.