Частина 1. Не обертайся

2007 рік, Україна

Машина їхала крізь непроглядну темряву, тільки два невеликих промінчики світла від фар пробивалися крізь неї. Небо сьогодні не освітлювала жодна зірка, світ купався в холодних тінях ночі. З обох боків узбіч миготіли нечіткі, примарні силуети дерев. Коли світло їх не торкалося, здавалося, що там простягнулась чорна безодня, і виникало тривожне відчуття, ніби в тій пітьмі ховається щось невідоме. Щось, що може жити лише в темряві і своїми цікавими і жадібними поглядами проводжати подорожнього.

Автомобіль продовжував мчати по дорозі в похмуру невідомість, коли кілька крапель упало на переднє скло. Поступово піднімався вітер, і якщо спочатку дощ був тихим і спокійним, то через кілька хвилин зчинилася справжня буря. Далеке гуркотіння грому долинало до вух мандрівника. Зрідка на непроглядній темній пелені небосхилу блимала довга блискавка. Вікно автомобіля почало заливати водою, прямо над головою миготіла блискавка, а моторошний гуркіт змушував стрепенутися кожного разу, коли він розкочувався по небу. Погода була вкрай несприятливою ...

Дорога була пуста. Лише самотній мандрівник порушував її спокій. Молодий юнак проклинав свою удачу. Ще півгодини тому ніщо не віщувало такої погоди. Був теплий ніжно-рожевий захід, на небі повільно пропливали легкі бузково-ватні хмари. Перша зоря здавалася особливо яскравою на чистому, безтурботному небосхилі. Місячний серп завмер серед чарівного зіркового пилу. Юнак чекав, що дорога буде приємною і спокійною.

Чим далі він їхав, тим більше йому здавалося, що сутінки повільно згущуються над ним. Фари почали зрідка блимати, що створювало доволі морошну атмосферу. Несподівано, просто позаду автомобіля, від сильного вітру, на дорогу впав величезний стовбур дерева. Машину трохи підкинуло від сили, з якою він повалився. Юнака огорнуло хвилювання. Він благав, щоб поблизу було хоч якесь селище, де б він зміг перечекати бурю. Показався дорожній знак, який вказував на те, що в 2 кілометрах їзди звідси було селище Заплатин. Хлопець зрадів, його ніби почули. Він відразу ж попрямував туди. Злива вирувала на всю потужність. Вітер страхітливо завивав. Фари знову прискорено замиготіли поки повністю не згасли. Автомобіль потонув в імлі. Через кілька секунд машина заглохла.

Хлопець намагався зрозуміти, що було не так, чому вона раптово зламалась. Він заправляв автомобіль перед виїздом з останнього міста, що було близько години тому. В надії знайти щось корисне, юнак відчинив бардачок та відкопав там ліхтарик.

Хлопець вийшов з автомобіля і підійшов до капоту, потім підняв його і заглянув всередину. Сильний вітер і дощ не дозволяли нічого розгледіти. Вода заливала обличчя, а холодні пориви вітру змушували час від часу здригатися. Усвідомивши, що зараз він не зможе щось зробити, хлопець закрив капот і сів у машину. Обтрусившись, юнак подивився на годинник. Була десята вечора, а навколо простягалась така темрява як тої найтемнішої ночі, що буває перед ранковою зорею. Він вирішив залишитися до світанку в своїй машині. Він не знав, скільки часу займе дорога до селища, а буря продовжувала несамовито бушувати.

Хлопець вклався на задньому сидінні, сподіваючись заснути. Але блискавка і грім, що розривали небо навпіл не дозволяли цього зробити. Юнак просто лежав, прислухаючись до страхітливих звуків. Минув деякий час, коли до його слуху почав доноситися слабий шум, дуже схожий на чийсь шепіт. Хлопець не рухався та намагався зосередитись на ньому. Здавалося, що декілька людей перешіптуються зовсім поруч. Вмить шурхіт пролунав прямо над вухом і юнак схопився. Серце шалено калатало в грудях, тіло вмить вкрилося сиротами, він насторожився, намагаючись зрозуміти, звідки доносяться звуки і кому вони належать. Шепіт знову повторився, на цей раз він долинув з-поза його спини. Очікуючи побачити там когось, хлопець обернувся, хоча страх все ще тиснув на нього. Але позаду нічого не виявилося, лише заднє вікно.

Хлопцеві здалося, ніби два зовсім бляклих, маленьких, білих вогники майнули далеко на дорозі. "Може автомобіль?" – подумав він, але десь в глибині душі, вже знав, що це зовсім не так. Раптово вогник з'явився прямо в машині біля юнака. Він з жахом вискочив на вулицю, під дощ. Хлопець тремтячими руками почав водити ліхтарем з боку в бік. Що за мара? Всі почуття наразі грають з ним злий жарт? Не можуть же вогники спалахувати то тут, то там, а шум виникати ні з того ні з сього. Раптом йому здалося, що на узбіччі дороги біля машини він побачив два зелених ока, які уважно спостерігали за ним. Вони не були такими, як ті примарні вогники. Повільно, все ще тремтячи, він перевів своє світло на те саме місце і не помилився, звідти прямо йому в обличчя дивилися очі і це були очі не монстра, а звичайного чорного кота.

"Кіт? Чи може він бути домашнім? Якщо так, то, можливо, поруч хтось живе", – у хлопця зароджувалася надія. Щось тихо зашаруділо прямо за його спиною.

– Не озирайся назад, – промовив хтось гучним голосом. Юнак був не на жарт наляканий.

Дощ продовжував голосно постукувати по землі. Блискавка промайнула у небі і гучний гуркіт рознісся над дорогою. Хлопець не бачив того, хто до нього заговорив, а думка обернутися тепер у нього викликала жах. Щось на інтуїтивному рівні підказувало, що цього робити не треба, хоча ці переконання здавалися зовсім нерозумними.

– Хто тут? – твердим і впевненим голосом вимовив хлопець, він сам був здивований через свою рішучість.

–  Навіщо питаєш, коли знаєш і так? – на дорогу вийшов чорний кіт. При світлі ліхтаря його шерсть віддавала якимось сріблястим відтінком, через що тварина здавалося примарною або несправжньою.