Вступ

2007 рік, Україна

Все тонуло у темряві холодної осінньої ночі. Лише цвіркуни порушували тишу цього часу доби. Дівчинка розплющила очі та сіла на ліжку. Навколо були звичні оку речі, що освітлювалися місячним сяйвом. Вона була у своїй кімнаті в селі в бабусі. Погляд дівчинки був прикутий до вікна, за яким панувала спокійна і тиха ніч. Через прочинену кватирку в кімнату проникали свіжі подмухи вітру.

"Як дивно, мені здавалося, я тільки-но чула дощ та грім".

Щось поруч спалахнуло червоним кольором і миттю згасло. Дівчатко перевело погляд у бік світла. Біля подушки лежала невеличка криваво-червона квітка з темною серединкою. Вона навіювала такий спокій, що хотілося лише заплющити очі і знову відправитися в казковий світ Морфея, назустріч солодким снам і мріям. Очі дівчинки наливалися свинцем і вже починали повільно заплющуватися, як тут промайнув яскравий спогад, що вмить відігнав сон.

"Він там один! І він в небезпеці!"

Її погляд знову впав на маленьку квітку. Крихітка легенько провела пальчиком уздовж пелюстка.

– Ти допомагаєш мені, та чи зможеш допомогти іншому? Вони переслідували його і скоро наздоженуть, якщо вже не зробили цього, - дівчинка зверталася до рослини, продовжуючи погладжувати пелюстки. – Я бачила його сон... Ти ж знаєш, у мене іноді так буває. Мені лише потрібно знову вхопитися за ту саму ниточку і не спускати її з ока.

Раптовий шурхіт під вікном відволік дівчинку від роздумів. Щось ніби сновигало туди-сюди і крім цих звуків не було чути більше нічого. Навіть стрекотіння цвіркунів розчинилось у повітрі. Враз шарудіння припинилися, тепер весь світ затих. Через прочинену кватирку дівчатко почуло слова:

– Здрастуй, люба Мі-і-ірочко. Ходи-но до нас грати! – гукав тоненький дитячий голосок із темряви. Того, хто говорив не було видно.

–  Я не піду до вас! – заявила впевнено дівчинка.

–  Чому ж? Нам буде весело. Ми будемо грати в твої улюблені ігри та їсти тільки солодощі. Хіба ти не хочеш приєднатися до нас? – слова лунали так манливо, що мимоволі Міра посунулася ближче до вікна. Голос вабив її.

–  Я...я хочу, але бабуся забороняє мені до вас виходити. Вона говорить, що ви небезпечні та погані.

– Ти не дізнаєшся, доки сама з нами не зіграєш. У нас повно цукерок та печива. Ходи до нас, – щебетало невідоме холодним дитячим голоском, від чого він здавався якимось неприродним. Але дівчинку вони притягували до себе. Потойбічний голос проник в її розум і заволодів волею.

– А у вас є шоколадні батончики? – зацікавилося дівчатко, повільно підсовуючись ближче до вікна.

– Звісно! У нас їх повним-повнісінько, – договоривши, захихотіли "гості".

У крихітки загорілися очі, вона вже уявила, як смакує улюблені солодощі, тому готова була відчинити вікно і вийти до чужинців, як червона квітка раптом почала мерехтіти. Вона спалахувала з невеликими перервами в декілька секунд. Це змусило дівчатко зупинитися. Вона поглянула на квітку і ніби зачарована підповзла до неї і невпевнено доторкнулася вказівним пальцем до одного із пелюстків. В ту ж мить по всьому її тілу пройшла хвиля тепла, яка наповнила енергією кожну клітину. Вона відчула як її розум прояснився. Несподівано Міра усвідомила, що підстерігало на неї під вікном. Дівчинка взяла квітку в руки і промовила, звертаючись до темної порожнечі.

– Я не вийду до вас. І ви не зможете дістатись до мене. Бабуся захистила мене від таких як ви.

У відповідь вона нічого не почула. Ні шурхоту, ні кроків не було. Навколо знову запанувала мертва тиша. А через хвилину знову можна було почути стрекотання цвіркунів та тихе глухе гудіння нічного вітру.

"Той юнак! Йому ж потрібна допомога. Як я могла забути?"

Міра зробила глибокий вдих і через пару секунд видихнула. Після чого невпевнено поставила ноги на підлогу і тихо, крадучись, попрямувала до виходу із кімнати.

У приміщенні, куди вона неквапливо увійшла, спала жінка похилого віку, щось бурмочучи уві сні. Місячне сяйво проникало через вікно, тому дівчинка могла обійтися і без ліхтарика. Обриси основних предметів було видно. Дівча підкралося до високого стелажу. Їй не обов’язково було лізти кудись вгору, щоб щось дістати, потрібна річ стояла в самому низу. Міра взяла банку, і відкрутивши кришку, сунула всередину руку. Зачерпнувши трохи вмісту, вона поставила посудину назад і попрямувала до своєї кімнати. Весь цей час криваво-червона квітка теж була при ній, влаштувавшись красиво в довгому каштановому волоссі. Тепер вона виглядала буденно, ніякого надприродного світіння більше не виникало. Застрибнувши на ліжко, Міра вклалася, і підклавши долоню під голову, заплющила очі, готова відправитися в світ Морфея. Лише з однією метою - зустрітися там з юнаком, що зараз дрімав у своїй машині на узбіччі дороги.