21

Кайл дивився на неї мовчки. Море шуміло десь позаду. Вітер бився об берег. Але він чув тільки її слова.

Я полюбила тебе.

У грудях стало боляче. Бо тепер він нарешті зрозумів: вона вже все вирішила.

- Ні, - хрипко сказав він. - Хейзел. Ми щось придумаємо.

Вона повільно похитала головою.
- Я шукала.

- Тоді будемо шукати разом.

- Кайле…

Він узяв її за плечі.
- Я не хочу життя, у якому тебе немає.

Хейзел заплющила очі. І на секунду їй захотілося здатися. Просто залишитися поруч. Плюнути на наслідки. Провести з ним стільки часу, скільки їм лишилося.

День.
Тиждень.
Місяць.

Будь-що.

Але потім вона згадала старі записи в архівах. Історії людей, які помирали.

Вона не дозволить Кайлу стати одним із них. Навіть якщо для цього доведеться зламати саму себе.

Хейзел обережно торкнулась його обличчя.
- Послухай мене.

Марко дивився на неї майже відчайдушно.

- Ти проживеш довге життя.

- Без тебе. - ледь чутно виправив Кайл.

- Але проживеш. - сльози знову покотилися по її щоках. - Одного дня ти закохаєшся. Будеш щасливий. У тебе буде сім’я.

Кайл різко похитав головою.
- Мені не потрібне майбутнє без тебе.

Ці слова майже знищили її. Хейзел судомно вдихнула повітря.
- А мені не потрібне майбутнє, у якому ти помреш через мене.

Кайл мовчав. Вона бачила: він усе ще шукає спосіб її переконати. Спосіб урятувати їх обох.

Але такого способу не існувало. Тому Хейзел ніжно торкнулась його лоба своїм.
- Мені так шкода…

- Не треба прощатись.

Її губи затремтіли.
- Я завжди буду тебе любити.

- Хейзел…
Вона поцілувала його. Востаннє. Так ніжно, ніби намагалася вкласти в цей поцілунок усе - кожен вечір, коже сміх, кожен дотик, усе життя, якого в них більше не буде.

Кайл обійняв її міцніше. Наче інстинктивно відчув, що втрачає її.

- Не роби цього… - прошепотів він їй у губи.

Хейзел плакала. Але все одно підняла руку до його обличчя. Між її пальцями почало з’являтися м’яке сріблясте світло.

Кайл завмер.
- Хейзел?..

Її голос тремтів.
- Коли прокинешся… боляче буде недовго.

- Ні.

Він різко схопив її руку.

- Ні, я не дозволю…

Світло стало яскравішим. Вітер навколо ніби завив сильніше.

Кайл дивився на неї з панікою.
- Будь ласка…не кидай мене..

У Хейзел серце розривалося на частини.
- Пробач мені.

Вона торкнулась його чола. І світ навколо вибухнув білим світлом.

***

Кайл різко розплющив очі. Холодний вітер. Шум моря.

Він лежав на піску. Сам.

Кілька секунд він просто дивився в темне небо, намагаючись зрозуміти, що сталося.
Голова страшенно боліла.

Кайл повільно сів. На душі було якось дивно порожньо. Наче він щойно втратив щось дуже важливе.

Щось… або когось.

Але кого?

Він озирнувся навколо.

Порожній пляж.
Хвилі.
Ніч.

І дивне відчуття чужої туги всередині.

Кайл торкнувся грудей. Чомусь хотілося плакати. Хоч він навіть не розумів чому.

Десь неподалік, у темряві за хвилерізом, Хейзел стояла, затуливши рот долонею, щоб не видати жодного звуку.

І дивилась, як людина, яку вона любить найбільше у світі, забуває її назавжди.