18

Фотостудія Кайла була маленькою й трохи хаотичною.
На підлозі лежали фотокниги. На стінах висіли знімки моря, міста й випадкових людей. На підвіконні стояли чашки з-під кави, які він, очевидно, забував прибирати.

Хейзел повільно озиралась навколо.
- Що? - усміхнувся Кайл, зачиняючи двері. - Так виглядає творча людина.

- Так виглядає людина, яка не миє чашки.

- Це теж.

Вона тихо засміялась.
Кайл підійшов до програвача й увімкнув музику. Тиху. Стару. Трохи сумну.

Хейзел завмерла, слухаючи мелодію.
- Тобі подобається?

Вона кивнула.
- Вона схожа на спогад.

Кайл подивився на неї уважніше.
- Ти завжди говориш так, ніби читаєш поезію.

- А ти завжди дивишся на мене так, ніби я зараз зникну.

Його усмішка повільно згасла. Бо саме цього він і боявся.

Кайл підійшов ближче. Між ними залишилось лише кілька сантиметрів.
- Тоді не зникай.

Хейзел відчула, як серце стискається від болю.
Я повинна.
Але вголос не сказала нічого.

Кайл обережно торкнувся її руки. Потім переплів їхні пальці. І цей простий жест раптом став страшенно інтимним. Наче вони обоє розуміли: часу майже не лишилось.

- Можна дещо спитати? - тихо сказав він.

- Можна.

- Ти коли-небудь була закохана раніше?

Хейзел завмерла. За десятки років існування вона бачила тисячі людських історій. Чула зізнання. Бачила весілля. Сльози. Втрати.

Але ніколи не дозволяла собі відчути це самій.
До нього.

Вона повільно похитала головою.

Кайл ледь усміхнувся.

- Добре.

- Чому “добре”?

Він трохи ніяково відвів погляд.
- Бо тоді я не ревную до якогось безсмертного красеня зі 1800-х.

Хейзел розсміялась. Тихо. Майже крізь сльози.

Кайл дивився на неї так ніжно, що їй стало важко дихати.
А потім дуже обережно торкнувся її щоки.
- Хейзел…

Вона підняла очі. І в ту ж мить він поцілував її. Повільно. Ніжно. Наче боявся злякати.

Хейзел відповіла майже одразу. Її руки ковзнули по його плечах. Кайл притягнув її ближче.
Світ навколо знову став тихим. Лише музика. Його тепло. Його серце, що билося зовсім поруч.
Кайл торкався її так обережно, ніби вона була чимось крихким і дорогоцінним.
Так ніби він любив її. По-справжньому. Навіть не до кінця розуміючи, ким вона є.

Вони повільно опустилися на диван, не відриваючись одне від одного. Кайл провів пальцями по її волоссю. По шиї. По ключицях.
Його дотики були такими людськими. Теплими. Живими.

Він дивився на неї так, ніби хотів запам’ятати кожну рису.
І раптом тихо прошепотів:
- Я тебе люблю.

Час ніби зупинився. Хейзел завмерла. Ці слова вдарили в неї сильніше за все інше.
Кайл одразу помітив зміну в її погляді.
- Гей… що таке?

Вона дивилась на нього мовчки. І думала тільки про одне: Скоро ти навіть не згадаєш мого імені.
У грудях стало нестерпно боляче. Але вона все одно ніжно торкнулась його обличчя й тихо відповіла:

- Нічого.