13

Наступні дні стали для Кайла небезпечно щасливими. Він прокидався з думкою про Хейзел. Засинав - теж. І між цими моментами була тільки вона.

Вони гуляли містом вечорами, коли людей ставало менше. Сиділи на дахах. Їли морозиво біля моря. Говорили про дрібниці так, ніби це найважливіші речі у світі.

Іноді Кайл ловив себе на дивному відчутті, ніби Хейзел вчиться бути живою поруч із ним. Вона дивувалась простим речам: гарячому шоколаду, старим фільмам, шуму трамваїв, музиці з навушників.

Одного разу він дав їй послухати свій плейлист.
Хейзел сиділа поруч на піску, слухаючи музику в одному навушнику разом із ним.
Море шуміло зовсім близько.

- І люди це створюють? - тихо спитала вона.

- Музику?

Вона кивнула.

- Так.

Хейзел довго мовчала.

- Ви такі крихкі… і водночас здатні створювати щось настільки прекрасне.

Кайл усміхнувся.

- Це найромантичніше, що мені хтось казав.

- Я не намагалася бути романтичною.

- У тебе природний талант.

Вона тихо засміялась.

І Кайл подумав: я готовий слухати цей сміх усе життя.

Ця думка вже не лякала. Тепер вона здавалася правильною.

***

Але дивності нікуди не зникли. Одного вечора вони зайшли до маленького книжкового магазину.
Кайл говорив із продавцем, поки Хейзел ходила між полицями.

- Вашій дівчині подобається поезія? - машинально запитав продавець.

Кайл завмер.
- Ви… її бачите?

Чоловік насупився.
- Кого?

У грудях знову неприємно стиснулося. Кайл повільно обернувся.

Хейзел стояла за кілька метрів, тримаючи в руках стару книгу. І дивилась на нього сумними очима. Вона вже зрозуміла. Продавець її не бачив.

Пізніше, коли вони вийшли надвір, Кайл мовчав майже всю дорогу. Хейзел йшла поруч тихо, не намагаючись заговорити першою. Нарешті він зупинився біля порожньої автобусної зупинки.

- Це починає мене злити.

- Кайле…

- Ні, серйозно.
Він провів руками по волоссю.

- Я можу тебе торкнутись. Можу поцілувати. Можу чути твій сміх. Але для всіх інших тебе ніби не існує.

Його голос затремтів від безсилля.
- Це ненормально.

Хейзел мовчала.

- І найгірше… - тихіше сказав він, - Я вже не уявляю життя без тебе.

Вона заплющила очі. Наче кожне його слово робило боляче.
- Не кажи так.

- Чому?

Хейзел повільно подивилась на нього. У її очах був страх. Справжній.
- Бо одного дня тобі доведеться.

Кайл насупився.
- Знову це.

- Що?

- Наче ти весь час готуєш мене до того, що зникнеш.

Вона відвела погляд. І це було гірше за будь-яке підтвердження.

Кайл повільно підійшов ближче.
- Хейзел…

Вона не дивилась на нього. Тоді він обережно взяв її за підборіддя й змусив підняти очі.

- Послухай мене уважно.

Її серце - якби воно билося по-людськи - зараз би шалено калатало.

- Я не знаю, що ти приховуєш, - тихо сказав Кайл. - Але я не збираюсь тікати.

Хейзел дивилась на нього майже болісно.
- Ти не розумієш.

- Тоді поясни.

Запала довга тиша. Автобуси проїжджали повз. Люди поспішали додому. Ніхто не помічав дівчину поруч із ним.

Нарешті Хейзел дуже тихо сказала:
- Люди, які починають бачити нас… зазвичай скоро помирають.

Світ навколо ніби різко стих. Кайл застиг.

- Що?..

Хейзел опустила очі.
- Саме тому я злякалась на пляжі. Так не повинно було статися.

Кайл кілька секунд просто дивився на неї, не в змозі нормально вдихнути.
- Ти зараз жартуєш.

- Ні.

- Ні, це… це не смішно навіть для твоїх дивних містичних правил.

Хейзел мовчала. І від цього всередині в нього стало по-справжньому холодно.