10

Вони гуляли до самого вечора. Повз старі будинки, вогні магазинів і шумні трамваї.
Кайл ловив себе на тому, що постійно забуває про дивність ситуації. Поруч із Хейзел все починало здаватися… природним. Наче вона завжди мала бути тут.

Вони зупинилися на мосту над водою. Унизу тремтіли відбитки ліхтарів. Хейзел сперлась руками об перила й подивилась униз.

- Люди такі дивні, - тихо сказала вона. - Ви живете так мало… але відчуваєте все так сильно.

Кайл сперся поруч.

- А ви ні?

Хейзел замовкла.

- Ми навчилися ховати почуття.

- Чому?

Вона довго дивилась на воду.

- Бо втрачати боляче.

Кайл краєм ока подивився на неї. І чомусь був майже впевнений, що вона говорить не абстрактно.

- Ти когось втрачала?

Хейзел ледь помітно здригнулась.

Потім тихо відповіла:
- Багато разів.

Кайл не став допитуватись. Але в грудях раптом з’явився дивний тяжкий біль. Бо він несподівано подумав: одного дня вона втратить і його теж. І ця думка налякала сильніше, ніж мала б.

Щоб прогнати її, він раптом сказав:

- Ходімо ще кудись.

Хейзел подивилась на нього.
- Ти не втомлюєшся?

- Втомлююсь. Але якщо зараз піду додому - почну занадто багато думати.

Вона тихо засміялась. А він уже починав залежати від цього звуку.

***

Вони зайшли до маленької цілодобової кав’ярні біля порту. Усередині пахло корицею й теплим тістом.
За стійкою нудьгувала дівчина-бариста.

Кайл глянув на Хейзел.

- Тільки не зникай зараз, добре?
- Я не зникаю. - вона усміхнулась.

Кайл підійшов до каси.
- Два какао.

Бариста насупилась.
- Два?

Кайл заплющив очі.
- Так. Два.

Коли він повернувся до столика з двома чашками, Хейзел дивилась у вікно. За склом ішов дощ. Люди поспішали додому. Марко поставив чашку перед нею.
- Дякую.

Він сів навпроти. Кілька секунд вони мовчки гріли руки об гарячі чашки. Потім Хейзел тихо спитала:
- Тобі страшно?

Кайл чесно задумався.
- Мабуть… мало б бути.

- Але?

Він подивився на неї. На те, як тепле світло падало на її обличчя. Як вона ховала руки в рукавах його худі. Як уважно слухала кожне його слово.

- Поруч із тобою ні.

Хейзел повільно опустила очі. І він помітив, як вона затримала подих.

- Це небезпечно, Кайле.

- Що саме?

Її погляд піднявся до нього.

- Те, як швидко ти до мене звикаєш.

Кайл ледь усміхнувся.

Вона дивилась на нього мовчки, ніби хотіла запам’ятати кожну рису його обличчя. А потім дуже тихо сказала:
- Не роби цього.

- Чого?

- Не ставай для мене важливим.

Кайл відчув, як щось усередині перевертається. Він нахилився трохи ближче.
- А якщо вже став?

Хейзел завмерла. І Кайл, сам не до кінця розуміючи чому, дуже повільно накрив її руку своєю.

Вона не відсторонилась. Її пальці обережно стиснули його долоню у відповідь.
І саме тоді Кайл зрозумів: він закохується.