8

- Ти дивно на мене дивишся, - тихо сказала Хейзел.

Кайл моргнув.
- Як саме?

- Наче намагаєшся зрозуміти.

Він усміхнувся.
- А хіба це погано?

Хейзел повільно похитала головою.
- Просто люди рідко дивляться так уважно.

Кайл сперся ліктями на коліна.
- Може, тому що вони тебе не бачать.

Вона відвела погляд до моря. І знову ця тінь смутку на обличчі.

- Тобі самотньо? - несподівано запитав він.

Хейзел завмерла.
- Іноді.

- Це звучить як “постійно”.

Вона тихо всміхнулась.
- Ти надто спостережливий.

- Я фотограф.

- Я знаю.

Кайл глянув на неї.

- Ти справді стежила за мною.

- Я ж сказала - це звучить гірше, ніж було.

- А що ти бачила?

Хейзел трохи замислилась.
- Ти завжди фотографуєш людей, коли вони не помічають.

- Це найкращі кадри.

- Чому?

Кайл знизав плечима.
- Бо тоді вони справжні.

Хейзел уважно дивилася на нього. Так уважно, що йому раптом стало ніяково.

- Що?

- Нічого.

- Ні, скажи.

Вона вагалась.
- Мені здається… саме тому ти мене побачив.

Кайл насупився.
- Через фотографії?

- Через те, як ти дивишся на світ.

Він тихо засміявся.
- Це дуже поетично для пояснення містичних істот.

- Я серйозно.

Її голос став тихішим.
- Більшість людей дивляться - і не бачать. А ти помічаєш речі, які інші давно перестали помічати.

Кайл не знайшовся, що відповісти. Усередині стало дивно тепло. Наче її слова означали більше, ніж просто комплімент.

Повз них пробіг хлопчик років п’яти з червоним м’ячем. І раптом зупинився. Подивився прямо на Хейзел.

Кайл завмер.

Хлопчик широко усміхнувся й помахав їй рукою. Хейзел м’яко усміхнулась у відповідь.
- Привіт.

Мати хлопчика озирнулася.
- Кому ти махаєш?

- Тій дівчині!

Жінка насупилась.
- Якій дівчині?

Хлопчик розгублено показав прямо на Хейзел. У Кайла по шкірі пробігли мурашки.

Жінка нервово всміхнулась.
- Пішли, сонечко.

Вона швидко повела сина далі. Хлопчик ще раз озирнувся на дівчину. І тільки коли вони відійшли, Кайл тихо видихнув:
- Він тебе бачив.

- Діти можуть.

- Чому?

- Вони ще не розучилися бачити.

Кайл довго мовчав.

Потім тихо сказав:
- Це сумно.

Хейзел подивилась на нього.

- Що саме?

- Що люди втрачають щось настільки важливе й навіть не помічають цього.

На її обличчі з’явився вираз, який він уже починав впізнавати. Ніжність. Небезпечна, тепла ніжність, від якої в нього починало швидше битися серце.

Вітер став сильнішим. Кайл автоматично зняв із себе худі й простягнув їй.
- Тримай.

Вона розгублено подивилася на одяг.
- Мені не холодно.

- Це звичайна людська ввічливість. Не ламай систему.

Хейзел тихо засміялась і взяла худі.

Її пальці випадково торкнулися його руки. І Кайл раптом дуже чітко відчув - він хоче торкнутися її знову.

Ця думка була настільки раптовою, що він одразу відвів погляд до моря.

Хейзел повільно вдягнула худі. Рукави були їй завеликі.

Кайл мимоволі усміхнувся.
- Тобі личить.

Вона підняла очі. І на кілька секунд світ навколо ніби стих. Ні хвиль. Ні вітру. Ні людей.

Тільки її погляд.
І серце Марка, яке раптом почало битися занадто швидко.