Море пам'ятає
***
Відтоді вони почали зустрічатися знову. Не щодня й не завжди надовго. Іноді Річард приходив лише на кілька хвилин, перш ніж повертатися до палацу. Інколи Неріда сама знаходила його біля бухти, коли їй хотілося поговорити. Між ними ще залишалася обережність, але поступово вона перестала бути стіною. Річард розповідав про життя при дворі, про засідання ради, про суперечки між радниками й про те, як важко буває відрізнити справжню відданість від лестощів.
Неріда слухала його, іноді ставила запитання, іноді сперечалася.
- Ти не можеш врятувати всіх, - сказала вона якось, коли він розповідав про невдале рішення ради.
- Знаю.
- Ні, не знаєш. Якби знав, не звинувачував би себе за кожну помилку інших людей.
Річард довго дивився на неї.
- Звідки ти знаєш, що я так роблю?
Неріда знизала плечима.
- Ти завжди думаєш про те, що міг зробити інакше. Навіть тоді, коли вже нічого не зміниш.
Він усміхнувся.
- Ти помічаєш більше, ніж я хотів би.
- А ти приховуєш більше, ніж варто.
Вони обоє замовкли. Цього разу мовчання не було образливим. Річард не знав, що Неріда приховувала набагато більше, ніж могла собі уявити навіть найпідозріліша людина при дворі. А Неріда ще не розуміла, що одного дня їй доведеться розповісти йому правду, якої вона сама боялася. Поки що вони просто сиділи поруч, спостерігаючи, як вечірнє сонце повільно торкається морської поверхні.
І жоден із них не хотів, щоб цей день закінчувався.
#1978 в Фентезі
#5501 в Любовні романи
#1309 в Любовне фентезі
Відредаговано: 07.11.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
