Море пам'ятає
Розділ 4
Неріда поверталася додому вузькою стежкою, що вела вздовж скель. Слова Річарда досі звучали в її голові.
Поруч із тобою я вперше за довгий час міг бути просто Річардом.
Вона хотіла повірити йому. Хотіла повернутися до бухти, подивитися йому в очі й запитати, чому він не сказав правду раніше, та хіба сама вона була з ним відвертою?
Річард приховав своє походження, вона приховала власну природу. Він боявся, що його титул стане між ними стіною, вона ж боялася, що одного дня він побачить її справжньою і стіна виникне сама собою. Діставшись берега, Неріда зупинилася. Море кликало її. Не словами, ні звуком, який могла б почути інша людина. Це було знайоме відчуття глибоко всередині, наче вода пам'ятала її ще до того, як вона сама навчилася пам'ятати себе.
Неріда скинула взуття й ступила у хвилі. Холодна вода торкнулася щиколоток, піднялася вище. Напруга, яку вона стримувала весь ранок, почала відступати. Вона зайшла глибше.
Ще крок і берег залишився позаду. Коли вода сягнула її талії, Неріда заплющила очі. Луска сріблястими відблисками проступила на шкірі, а ноги злилися в довгий хвіст, прихований під темною поверхнею. Тут вона не була чиєюсь дочкою, чиєюсь нареченою або таємницею, яку належало берегти. Тут вона була собою.
Неріда занурилася під воду й на кілька митей дозволила морю забрати її тривоги.
Але навіть у глибині вона не могла позбутися однієї думки.
Якщо Річард дізнається правду, чи захоче він побачити мене знову?
#1844 в Фентезі
#5351 в Любовні романи
#1272 в Любовне фентезі
Відредаговано: 30.10.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
