Море

Час у барі протікав непомітно. На моєму внутрішньому годиннику була ще заледве дев’ята, а настінне табло в залі, блимнувши, вже висвітило: «01:00». Заклад був порожній. Вівторок – не найкращий день для пізніх посиденьок. Кинувши погляд на Аню, котра ліниво гведзяла вологою ганчіркою столи, я не зміг стримати задоволеної посмішки. Коротенька форменна спідничка на її стегнах задерлася дещо вище, ніж достатньо, аби почати викликати збудження. Дівчина відчула погляд, виструнчилась, озирнулася на мене. Я відвів очі саме вчасно - за мить по тому, як ніжні, незасмаглі смужки на її стегнах сховалися під подолом чорної сукенки. Показав у бік дверей і кілька раз махнув перед обличчям рукою з випрямленими вказівним та середнім пальцями. Аня кивнула, обійшла навкруг столика і почала зосереджено його терти вже з іншого боку. Спідтишка продовжувала кидати на мене косі погляди. Я показово знизав плечима, даючи зрозуміти, що стеження розсекречено таі позіхнув. Потягнувся, взяв зі стійки пачку цигарок і потупцяв у двір.

Надворі пахло осінню та було холодно. Дух прілого листя, в рівних пропорціях замішаний зі смогом та туманом, поволі осідав на бруківку. Десь з-за рогу почувся скрегіт гальм, кілька разів високий хрипкий голос вигукнув щось незрозуміле. На центральній вулиці, схоже, досі вирує життя. А ми - дарма що у двох кроках від центру Києва – бажаючих шукати на задвірках якийсь там паб - катма. Ось і ще один вечір пройшов порожняком. Я зубами витяг з пачки сигарету., Похилився плечем на гладенький зелений бік сміттєвого контейнера. Припалив і з лінивим задоволенням потягнув в себе гіркуватий терпкий дим. Повільно видихнув. На морозному повітрі сиза хмарка танула неохоче, клубочилася візерунками та непевними силуетами. Якоїсь миті мені здалося, ніби там, всередині хмарки тютюнового диму, промайнуло щось дуже знайоме. Що саме – розібрати не встиг, зображення двадцять п’ятим кадром зблиснуло у підсвідомості і далі поповзло собі в повітрі сірим мереживом. Я відірвав погляд від цього калейдоскопу, трусонув головою: бісів недосип, схоже, дає про себе знати. Мабуть, пора вже на сьогодні зачинятись – гостей все одно  годі чекати. Щоб пересвідчитися в цьому, я обвів поглядом вулицю.
 І зненацька побачив їх.

Парочка простувала повз заброшку зі сторони центру. Цегляні ребра покинутої будівлі та непевне тьмяне світло ліхтаря чітко витинали їх темні силуети над блискучою від крапель бруківкою. На крок попереду впевнено цокала підборами струнка дівчина у широких чорних штанях. Вільна чоловіча сорочка білою плямою спочивала на грудях під блякло-рожевим довгим пальтечком. Волосся рівненько зрізане над самими плечима. Дівчина усміхалася, дослухаючись до оповіді супутника. Той - високий, вдягнений у щось обвисле та хіпстерське, активно жестикулював під час промови, тому панянка час від часу оберталась, аби подивитися на нього.
 Важкі мартінзи хлопця сповільнюють крок і завмирають щоразу коли той зустрічається поглядом з дівчиною. На мить вона також пригальмовує темп, але майже одразу ляскає його по плечі та вхопивши за руку, тягне далі. Збіса романтично, якби можна було б не зважати на те, що крокували вони точнісінько по дотичній до мого бару. Забичкувавши цигарку в стінку контейнера, я зітхнув і поглянув на годинник. Флуоресцентні стрілки показували десять по першій ночі.

- Ви ще відчинені? – життєрадісно кинула мені дівчина і, не чекаючи на відповідь, попрямувала до дверей закладу. Хлопець обмежився коротким кивком. Клацнули двері, а потім знову запанувала блаженна тиша. Я меланхолійно пом’яв у долоні пачку цигарок, вагаючись чи не запалити наступну, але передумав і поплентався слідом за парочкою.

Всередині грали Cigarettes After Sex. Хлопець із дівчиною окупували столик в глибині зали, біля вікна. Майже нечутно гомоніли про щось своє. Аня сконцентровано чаклувала над кавоваркою. Прогріла на парі молоко, хлюпнула зі сріблястого чайничка у два темно-сині кухлі. Приємне жовтаве світло приміщення вигідно підкреслювало майстерну плавність її рухів. Переставивши горнята на круглу тацю, Аня звично підхопила її однією рукою та вихляючи міцно збитими стегнами, попливла до столику відвідувачів. Медитативний вокал, професійно покладений на ніжні гітарні рифи, відбивався від оздоблених деревом стін пабу і навівав неспокійного осіннього смутку.
Аня зграбно розташувала кухлі перед кожним із гостей. Граційно рушила до бару, ледь нахиливши голову, щоб сховати лукавий погляд за неслухняною прядкою волосся. Обожнюю коли вона так дивиться. Знає ж, зараза! Знає і користається.

 Дівчина підійшла до бару. Торкнулася стійки грудьми. Її декольте магнітом затягувало мої очі. Я відчув, як від самого погляду заворушилося в паху. Ну ось як вони це роблять?
 Аня тим часом чемненько накрила одну долоньку іншою, вклала гостре підборіддя на руки і несміливо поглянула на мене знизу вгору:

- Ста-а-аас?... - промуркотіла ніжно-ніжно.
- Що?
- Відпустиш мене сьогодні раніше? Мені дуже-дуже треба, чесно...

Раптовий холод розчарування накотився на мене гіркою хвилею. Важко працювати з дівчиною, котра знає, що ти її хочеш. Треба буде таки спробувати затиснути її десь після зміни. Не в залі звісно, десь у підсобці, подалі від випадкових очей. Може, щось і буде, бо чого б вона тут позувала, якби не хотіла? Чорт їх розбере...

- Ста-а-аас, - знову, цього разу вже трохи вимогливіше. Але я точно не збирався так легко здаватися.
- Аню, - протягнув максимально лагідно, немов пояснюючи п’ятирічній дитині чому небо блакитне. Глипнув на годинник. Була 01:26. - Аню, півгодини до закриття. Поміркуй сама, ну чим ти в такий час добиратимешся? А я можу тебе на машині підкинути. Як тобі така пропозиція? Га?