Морантанійські найманці

           На заході, за великим жерлом Тану,
           Де відчувається вся велич чаклунок ковену,
          Там марширують на криваву битву терашмеди,
.         Жодного страху перед смертю в їхніх очах,
         Лиш сміливість й вогонь віри святої палає в їх серцях!

                 Арзуф  Пей-Ґамбера наша світозарна володарка,
             Перед нею схиляє свою голову кожна поважна жінка,
              У страху вона тримає будь-якого чоловіка,
              Всі коряться волі Верховного Архімагістра,
              Від Файроса вона наша прекрасна Астра*,
            Котра світлом своїм й мудрістю засліпить усіх!
               
               О, Арзуф прекрасна,
               Не боїться жодної стріли та рани,
                На її рахунку- самі могутні дракони!
.                 Повела вона нас за велике море,
                 Провела кораблі крізь люті буревії,
                 Й у гирло крижаної ріки армаду ввела,
               Отаборитися в глибокій ущелині Арзуф звеліла!
                  Настав час ці землі пограбувати,
                  Від чужинців все корисне відібрати,
                  На них великий страх нагнати!
                   Проте, заморський Кейзар* до зустрічі готувався,
                  Зброю він на нас точив,
                  В пастку підступну заманив!
                  
                   Легіони чужинців з лісів раптово виринули,
             Стрілами наш табір вкрили,
              Мечами сатріанську кров пускали,
              Слабкі місця в наших лавах наполегливо шукали!
                
                  Не на тих вони напали,
                 Одразу ми їх магією й мечами геть відігнали,
               Багатьох вбили, інших Файросу у жертву принесли,
                Наш похід він благословив, 
                Вічну славу Арзуф пророкував!
                 Злякався ворожий Кейзар,
                 Одразу поквапився він мир із нами укласти,
            Проте на підступність від нього варто чекати!
                  Арзуф те все передбачила,
                  Тому у таборі солом'яні фігури залишити звеліла,
                   Війська у інше місце відвела,
                    Надійно замаскувалася
                    Й із укриття на атаку чекала!

                     Підійнявся місяць,
                      Защебетала якась пізня птаха,
                     Під пологом ночі легіони до табору підібрались
                    Й різню вчинили, 
                   От тільки пізно зрозуміли, що їх ми надурили!
                   Лише солому мечами й стрілами підступні недійці порізали,
                  Нікого в таборі не віднайшли!

                   Махнула рукою Арзуф,
                   Видала грізний клич
                  Й ринули ми до бою,
                  Змітали на своєму шляху ворожих воїнів,
               Кров'ю білий холодний попіл оросили,
               Закипіла повсюду нова кривава битва!

                Падали тіла недійців й сатріанців,
                Густо цю землю вони вкривали,
                Навічно серед цих холодних скель міцним сном заснули...
                
                Нарешті, війська наші ворога знову потіснили,
               Спішно недійці відступали,
                Більшість з них ми безжально вбили,
                На п'яти їм грізно наступали!
                Вештіци слідом їм у спини закляття надсилали,
                 А терашмеди темними стрілами з дистанції ворогів вражали!
                  Війська чужинців були майже повністю знищені,
                  Поки Кейзар білий прапор не підійняв,
              На переговори він Арзуф викликав 
              Й вона погодилась його послухати,
              Про щось довго в тенті продовжували вони розмовляти,
                Поки два війська грізно одне одного не припиняли розглядати,
               Аж ось вийшла до нас Арзуф
                Й про пропозицію розповіла-
                Вступити до гвардії Моранактонос,
                 За Кейзара воювати,
                 Але й про Архімагістра не забувати,
                 Свою полум'яну віру не зраджувати,
                  Добрі гроші тут заробляти,
                 В розкошах жити,
                 Із чудовиськами й лихими людьми воювати!

                    О, сатріанці Моран-Тану!
                     Рівних їм немає на полю битви,
                      Чоловіки їхні воїнами тіні стають, 
                       Їх всі терашмедами називають,
                         Жінкам вірно вони служать,
                        Мечем, стрілами й отрутами ворогів вони знищують,
                      А жінки їхні від дитинства магію вчити прагнуть,
                      Через жорстокі іспити вони проходять,
                  Слабкодухі одразу загинуть,
                 Сильні ж- вештіцами постануть,
                  Могутніми чаклунками, котрі над всім владарюють!
                    Бійтеся ж цих біловолосих відьом,
                    Адже здатні вони прокляття наслати єдиним словом!
                     Проте, й морантанійці зрадою грішать,
                Заради вищого становища брат на брата зуб тут точить,
                 А сестра сестру готова отруїти,
                 Кинджал у спину матері встромити,
                 Подругу занапастити,
                По чужих головах до влади лізти,
                 Нікого ніколи не шкодувати!
         
                   Сонце повільно підіймалось над чужими землями,
               А наші серця сумували за нашими вулканічними ашханами,
              Коли червоним небо враз стає,
              Реве й вирує грізний той вулкан,
             Догори викидає чорний попіл,
            А вітер ганяє його над пустелями,
            Поки блідий сонця диск пролітає над магмовими скелями!