Духовність - це не те, що видумаєте.

Духовність як шлях самовдосконалення.

Духовність — це здатність людини мати розвинені духовні потреби: естетичні, інтелектуальні, моральні тощо, а також усвідомлена здатність до самовдосконалення.

Наш духовний світ — це наші думки, почуття, очікування, наше прагнення досягти ідеалу та стати кращими. Розвинена духовність робить особистість значно цікавішою для інших.

Філософія та рівні духовності.

Спробуємо сформувати поняття духовності в цілому, розглядаючи її на різних рівнях.

На філософському рівні: духовність інтерпретується як стан людини, здатний до продукування вищих духовних цінностей.

На особистісному рівні: духовність — це оволодіння цими вищими духовними цінностями і перетворення їх на правила упорядкування власного життя та буття.

На індивідуальному рівні - духовність є продуктом дії цілого комплексу чинників: емоційних, моральних, раціональних, світоглядних.

Духовна особистість — це людина з високими моральними цінностями. Духовність особистості — це праця над собою, самобудівництво. Пошуки духовності є індивідуальними, і кожна людина здобуває їх по-своєму.

Сьогодні є поширеною думка про те, що порятунок від моральної деградації слід шукати лише в релігії. На мою думку, це не пов'язано, адже людина і без релігійного інституту може роздумувати над питанням життя і смерті, про сенс буття, прагнути зробити світ кращим тощо. Природа цінностей та Їх походження.

У багатьох мислителів є свої визначення духовності, але ми постараємося сформулювати своє! Теорії, що її пояснюють, можна умовно розділити на дві групи: природну і надприродну. Перша пояснює духовність як функцію психічного розвитку людини, а друга припускає існування вищих сил.

Втім, з'ясуймо, як це насправді! Відкинемо суперечку щодо походження духовності, адже яка різниця, чим вона породжена: психікою чи нематеріальним світом?

Загальноприйнятими духовними цінностями вважають ідеали добра, любові, істини тощо. Важливо, що вони незмінні в усіх народів нашої планети.

Духовність проти релігійності.

Чи можна розцінювати духовність як атрибут релігійності? З'ясуймо це.

Перш за все, варто визначити, що являє собою релігія. Дане явище позначає систему поглядів, переконаних у наявності вищої сили, що впливає на матеріальний світ. Релігія спирається на духовність і віру людини, її прагнення до вселенської гармонії.

Але релігія — це скоріше соціальний інститут, який часом відхиляється у своїх тлумаченнях від загальнолюдських цінностей. Далеко не всі ритуали або обряди можна назвати гуманними, не кажучи вже про кровопролитні війни. Хіба в цьому полягає духовність? Звичайно ж, ні. Церкви та релігії створюються людьми, які не завжди здатні протистояти спокусам. Справжня духовність вільна від людської жадібності та інших пороків. Тому її не можна розглядати як синонім релігійності.

Скоріше, навпаки, релігійність – це один зі способів розвитку духовності. Загалом, вплив світових релігій на суспільство корисний, оскільки допомагає запобігти поширенню агресії та згубних звичок. Комусь необхідно боятися покарання від вищих сил для того, щоб не творити зло. Цю мотивацію для доброчесності їм релігія забезпечує.

По-справжньому духовні люди в такому «роз'ясненні» не мають потреби. Вони несуть добро і любов у цей світ навіть без регулярного нагадування про Судний день чи відплату.

Духовне зростання як відродження Фенікса.

Духовність — осмислене явище, яке вибирають добровільно, присвятивши себе вдосконаленню і саморозвитку.

Частина навчань абсолютно не протиставляють фізичний світ і ментальне вдосконалення. Навпаки, земне життя людини позиціонується ними як складова духовного зростання особистості, без якої неможливий перехід на більш високий енергетичний рівень. Відповідно до "колеса життєвого балансу", яке активно популяризується коучами, людині для повноцінного життя необхідно гармонійно поєднувати свою духовну і біологічну природу. Розвиватися у всіх можливих напрямках, включаючи інтелектуальне, творче і фізичне вдосконалення.

Ментальне вдосконалення передбачає духовний шлях, який необхідно пройти кожному. Головне — вибрати свій маршрут і не звертати з нього.

Як і міфічний Фенікс, духовний розвиток вимагає постійного самооновлення: зречення старих пороків та відродження себе на вищому рівні буття, що дозволяє особистості сягати нових висот.

 Сформулюймо визначення духовності!?

 Отже, після всіх міркувань, ми можемо сформулювати власне, авторське визначення: духовність — це усвідомлена, безперервна праця особистості над власним світоглядом і поведінкою, що виражається у розвитку вищих потреб, оволодінні загальнолюдськими ідеалами добра та істини, та прагненні до гармонійного самооновлення, незалежно від соціальних чи релігійних інститутів.